Шарлотта Робесп’єр - Кредо (збірник)

Коли зайшла мова про вибори депутатів Генеральних штатів, усі погляди було зосереджено на моєму старшому братові. Мабуть, я не повинна казати усі погляди, оскільки в Аррасі була незначна кількість людей, яких шокували судові промови і документи, написані Максиміліаном; вони казали, що його висловлювання є «дивними»; вони ніяк не могли звикнути до виразів «свобода», «рівність», «братерство» і т. д. Ці люди були палкими послідовниками старого режиму і з гіркотою засуджували усі нововведення. Попри їхній спротив Максиміліана Робесп’єра обрали депутатом Генеральних штатів завдяки голосам представників «третього стану» Арраса. Безперечно, завдяки своїй діяльності, своїм талантам і чеснотам він заслужив з боку співгромадян цей прояв довіри. Ніхто краще за нього не розумів тих обов’язків, що покладав на нього титул представника народу, і ніхто б не виконував ці складні функції, які йому доручили, з більшою відданістю і більш винятковою безкорисливістю. Його голос постійно гримів проти свавілля і зловживань; його хотіли спокусити – і не змогли; використовували для цього різні можливості, та безуспішно. Врешті, одного разу йому принесли значну суму грошей і попросили роздати бідним; та він побачив приготовану йому пастку, відмовився від тих грошей, і сказав особі, яка запропонувала йому продемонструвати цю щедрість, особисто зайнятися цим питанням. Через ці добре відомі риси характеру мого старшого брата колеги по Установчих зборах прозвали його Непідкупний. Коли Мірабо побачив усі ці спроби підкупити мого брата, як підкуповували його самого, він сказав: «Не вдасться; намагатися підкупити Робесп’єра – марнування часу; цей чоловік немає потреб, стриманий і має простий спосіб життя».

Яка чудова похвала!

Загальний задум цих «Спогадів». – Робесп’єр у Парижі. – Він живе на вулиці Сентонж разом із другом. – Він потоваришував з Петіоном. – Зустріч Робесп’єра та Петіона. – Їхня бесіда з приводу подій 2–3 вересня. – Стосунки Робесп’єра з паном та пані Ролан. – Він знайомиться з родиною Дюплє і поселяється в них на повний пансіон. – Претензії Шарлотти Робесп’єр до пані Дюплє. – Повернення Максиміліана до Арраса. – Чудове прийняття. – Він повертається до Парижа. – Його обирають членом повстанської комуни 10 серпня, і згодом членом Національного конвенту, як і його молодшого брата. – Спростування звинувачень пані де Жанліс.

Ті, хто уважно й неупереджено читатиме цю історію побачать, що мій брат Максиміліан ніколи, навіть на мить, не відходив від своїх принципів. Таким він постав від початку своєї політичної кар’єри, таким він був і до останнього подиху. Коли усі навколо змінювалися, він один залишався непохитним у своїх переконаннях. У цьому можна пересвідчитися у «Монітері», там є усі його промови.

Я зовсім не бачилася з ним під час проведення Установчих зборів. Я залишалася в Аррасі, де наш молодший брат, як і його старший брат, займався адвокатською діяльністю. Ми часто писали одне одному, і у своїх листах він засвідчував мені свої найтепліші дружні почуття. «Після вітчизни я люблю вас більше за все на світі», – писав він мені.

Попри те, що віддаленість перешкоджала мені бути поінформованою щодо подробиць його приватного життя, про усі важливі події мені було відомо. Чи, радше сказати, його приватне життя було таким розміреним, простим, його звички були такими одноманітними, що від тієї миті, як він кинувся в політику, всі його вчинки, що не мали історичного значення, були неважливими. Тож тут немає чого багато розповідати.

Максиміліан Робесп’єр виходив за рамки лінії поведінки відомих людей. Якби ми хотіли написати спогади про Мірабо, про Барраса і т. д., можна було б написати про безліч інтриг, безкінечних історій, можна було б напхати том за томом непрохідною плутаниною, супроводжуючи кожну подію безліччю подробиць. Втім, у житті такої людини, як Робесп’єр, усе зрозуміло, усе розгортається просто і ясно без жодних зусиль. Його приватне життя – лише відображення життя публічного. Жодної інтриги; ніяких заплутаних подробиць. Вдома він такий же, як на Установчих зборах чи у Конвенті; це – сцена без завіси, без куліс, де актори вбираються і роздягаються в присутності глядачів.

Тож ті, хто чекає з мого боку на розкриття якихось вчинків мого брата Максиміліана, будуть розчаровані. Що я можу їм розповісти? З трибуни обох Зборів, членом яких він почергово ставав, він говорив те, що думає; і те, що він не говорив з трибуни Установчих зборів чи Конвенту, він казав з трибуни клубу якобінців; те, що не висловив усно, він написав і оприлюднив. Отак він видавав у 1792 році часопис під назвою «Захисник Конституції», де викладав результати своїх тривалих роздумів.