Шарлотта Робесп’єр - Кредо (збірник)

Коли Установчі збори після подій 5–6 жовтня було перенесено з Версаля до Парижа, Максиміліан зі своїм другом, якого дуже любив, винаймав наполовину доволі скромну квартиру на вулиці Сентонж, в кварталі Маре. Цей молодий чоловік через свою діяльність мусив дуже рано йти з дому і повертався дуже пізно. Тож він і мій брат часом не бачили один одного кілька днів. Їхній побут – це побут двох хлопців, що харчуються у ресторані і яких майже ніколи немає вдома. Максиміліан регулярно відвідував засідання Установчих зборів і клубу якобінців, який називали «Товариством друзів Конституції». Часом він дозволяв собі насолодитися спектаклем у театрі, втім не часто.

Мій старший брат потоваришував з багатьма колегами з Установчих зборів. Найбільше він зблизився з Петіоном, який тоді мав таку ж популярність, як і мій брат. Вони разом були лідерами республіканської опозиції, що сформувалася в Установчих зборах, і боролися за права народу, як два благородних суперники, що намагаються перевершити шляхетні наміри один одного. Суспільна думка, що наділила обох однаково високою повагою, призначила їх на головні державні посади Парижа; Петіона обрали мером міста, а Максиміліана – громадським обвинувачем. Пізніше дружба Петіона з моїм братом дивним чином охолола. Ця висока посада, мер Парижа, ці знаки поваги з усіх боків, які, мабуть, розвинули у ньому зародок честолюбства, про який він спочатку і сам не знав, закрутили йому голову і змусили змінити лінію поведінки, якої він дотримувався від початку революції. Обов’язкові для посади мера стосунки з двором короля зіпсували його настільки, що він перестав впізнавати своїх старих друзів.

По кількох днях після подій 2–3 вересня Петіон прийшов побачитися з моїм братом. Максиміліан засудив різанину у в’язницях і висловив бажання, щоб кожний ув’язнений постав перед суддями, яких обрав народ. Петіон і Робесп’єр обговорили останні події. Я була присутня при їхній бесіді і чула, як мій брат дорікав Петіонові за те, що той не використав свою владу, щоб зупинити безчинства 2 і 3-го вересня. Здавалося, що Петіона зачепили ці докори, і він доволі різко відповів: «Все, що я можу вам сказати, це те, що ніякі людські можливості не змогли б їх зупинити». За кілька хвилин він підвівся, вийшов і ніколи більше не повернувся. Відтоді будь-які стосунки між ним і моїм братом припинилися. Вони бачились лише у Конвенті, де Петіон засідав з жирондистами, а мій брат на «Горі».

Максиміліан зараховував до числа приятелів, з якими познайомився під час Установчих зборів, пана та пані Ролан. Остання, перед тим як її чоловік увійшов до міністерства, вдавала з себе патріотку, а також палку республіканку. Вона приймала в себе найвидатніших людей свого часу і дискутувала з ними на усі найактуальніші теми. Мій брат часом приходив на ці зібрання. Вона приймала його з особливою люб’язністю завдяки його популярності і вдавала дружбу з ним. Згодом, за рік чи два, він викрив її обман. У 1791 році вона поїхала з чоловіком в глиб департаменту Рони і Луари, де у неї був маєток. Звідти вона написала моєму братові листа, який у мене теж є, в якому складає йому хвалу за керівну роботу в системі законодавчого корпусу і хизується найчистішими патріотичними почуттями. Якби авторка подібного листа була щирою, її слід було б оголосити найдоброчеснішою з громадян [Цей неопублікований лист пані Ролан мені передали разом з документами Шарлотти Робесп’єр. – Л. ].

Я дослівно приводжу цей лист, щоб читач сам міг оцінити принципи, яких пані Ролан дотримувалася у 1791 році. Та, що згодом діяла спільно з аристократами і була серед ворогів мого брата. Ось він:

Маєток Лаплатріер, парафія Тезе, округ Вільфранш, департамент Рони і Луари, 27 вересня 1791 р.

«В середині столиці, у центрі стількох пристрастей, де вашому патріотизмові доводиться демонструвати болісну, але, водночас, почесну кар’єру, ви, милостивий пане, не без цікавості отримаєте листа з самого краю пустелі, написаного вільною рукою, яким я висловлюю вам почуття поваги і втіхи, що відчувають ґречні люди у взаємостосунках.

Якби я спостерігала за перебігом революції і роботою законодавчого корпусу лише з офіційних документів, я б вирізнила незначну кількість сміливих людей, які завжди віддані принципам, а серед них того, чия енергія не перестає чинити величезний опір претензіям, хитрощам і підступності деспотизму. Я б присвятила цим обраним відданість і вдячність, які присвячують своїм шляхетним захисникам друзі людства. Втім, ці почуття набувають нової сили, коли бачиш ближче глибину хитрощів і жах корупції, які деспотизм використовує, аби поневолити і принизити людей, аби зберегти чи поглибити безграмотність, збити з пантелику суспільну думку, ввести в оману слабких, залякати простий народ і погубити добропорядних громадян. Історія лише у загальних рисах змальовує вчинки і наслідки тиранії, і цієї жахливої картини більш як достатньо, аби викликати люту ненависть до усього, пов’язаного зі свавіллям влади. Однак я не уявляю нічого огиднішого, нічого обурливішого за його спроби, його підступність і жорстокість, проявлені сотнями різних способів, аби вціліти під час нашої революції. Кожен, хто народився з душею і зберіг її незіпсутою, не міг дивитися на Париж останнім часом без жалю до засліпленого корупцією народу і не побачити тієї безодні зла, з якої так важко вирватися.