Ге Орій - Подорож ловеласа

…Після ліжка, швиденько по каві та скибці батону з сиром і вже на ходу завершуємо одягання. Відверто кажучи я краще б оті півгодини полежав у солодкій дрімоті, але Мілка чи то вичитала, чи десь почула, що перед відповідальним заліком обов’язково потрібен інтим. Як не відбрикувався, та дівчисько уміє досягти свого. Якщо відверто – останім часом, це мене вже починає діставати бо хочеться врівноваженості якоїсь у відносинах. Може з тієї причини, почав зустрічатися з Ніною. Напевне закортіло протилежності.

Ніна зовсім інша. У неї все склалося – закінчила медінститут, працює лікарем. Худорлява, зростом майже як я, під метр вісімдесят, з видовженим, гарними рисами обличчям. Я жартома навіть запитав: чи не з Кавказу її, карооку, сюди занесло. Ні, відповіла сміючись, – корінна киянка.

У Ніни двокімнатка і ми частіше зустрічаємося там. Горошинка, до речі, відчула появу ще однієї постійної подруги, і, навіть влаштувала темпераментну сцену. Подебатувавши годину-півтори зійшлися на тому, що ми не чоловік і жінка, і будь-якої миті (за власним бажанням) можемо розбігтися.

Хоча після тієї розмови Мілка почала боротися за мене, а може мені так здалося? Проте, на столі почали частіше з’являтися: сало, гуска або курка – батьки Горошини живуть в селі, десь на вінничині. А одного разу, (це був вчинок!), навіть випрала мою білизну!

Отже, у мене проблема! З Мілкою ми більше року зустрічаємося. Притерлися так би мовити, хоча вона й непередбачувана. З Ніною ж спокійніше, не дивлячись на її кавказьку зовнішність. Тож, якщо не брати до уваги інших короткочасних знайомств, можна зупинитися на одній з них і навіть одружитися. Хоча до останнього часу, на слово «одружитися», у мене виникала стійка алергійна реакція, але ненав’язливий, проте постійний тиск від мами, та споглядання за щасливим подружнім життям Валерія брало своє – адже погляди у людей змінюються, чи не так?

Я проходжу до кухні. Заглядаю до холодильника. Після стакану молока, нашвидкоруч роздягаюся і падаю у ліжко.

Моє лагідне й миле ліжечко. Негідник Валерій прозиває його «траходром». Може у чомусь він правий – не сперечатимуся. Проте він мислить вузько, бо саме у цьому ліжку, перед сном, було прочитано силу-силенну купу книг. І, доречі, не лише технічних та детективних. Адже не хочеться у спілкуванні з котроюсь із подружок тупити, а вони бувають здорово підковані у мистетстві, літературі та ще у всіляких речах.

Лежу я, намагаючись розслабитися на пахнучих свіжістю простирадлах, доречі випраних Горошинкою, та сон не йде. Душею й розумом я ще на роботі. У мізках перекручується: чи справляться хлопці з ремонтом компресора, чи не підводжу їх своєю відсутністю, бо саме мої технічні розробки використовуються при ремонті. Але з іншого боку: якщо начальник вважає за потрібне, саме зараз відправити мене у позачергову відпустку – йому видніше.

Потім заходився міркувати: як цікавіше використати відпустку, адже треба колись вириватися з щорічної одноманітності. Завжди одне й теж – дівчата, якісь культірні чи спортивні заходи і поїзка до батьків – все. Напевне час настав до змін, щось нуртує мене з середини, немов хоче сказати – пора, Вікторе, переводити життя на інші рейки! Може, саме тому, доля підкинула мені цю відпустку?

Після сотні перевертань з боку на бік вирішив – з роботою Дмитрович справиться – не вперше, до батьків поїду перед завершенням відпустки, а що-до архіважливого… Я задумливо, незрячим поглядом, якийсь час вдивлявся у стелю. І раптом, (таки я не даремно поважаю своє ліжечко), у голові висвітилася геніальна ідея: а що, як гайнути кудись де мене ніхто не знає! І там, спокійно, без обридлого теленькання двірних та телефонних дзвінків, обмізкувати цю нагальну проблему! Нещодавно я зробив профілактичний ремонт моторолерові – не підведе, підготуватися до подорожі можна за кілька днів. Тільки треба вирішити – куди податися…

Ще кілька перевертань і рішення визріло – Прибалтика. А чому б і ні! Відколи придбав моторолера, закрадалася мрія скупатися ще й у Балтійському морі, бо до Чорного вже їздив. Кілька тисяч кілометрів шляху, цілком вистачить для копирсання у собі.

Після цієї думки полегшало на душі, а може втома взяла своє – не зчувся, як задрімав.

Гадаєте мені дали виспатися? Дзуськи! І хто цей бузовір?… Слабо здогадатися з першого разу? Та не буду тягти коня за хвоста – звісно баламутка Горошинка. Я в соте пожалкував, що дав їй ключа від квартири.