Катерина Ічітовкіна - Ціна перемоги

– Доброго ранку, містер Пейдж! Ну, мій чемпіон готовий перемогти?

– Добридень, містер Сандерс, Пегас готовий. Його зараз виведуть до публіки. Демонстрація – і перша скачка.

Саймон делікатно кахикнув:

– Містер Пейдж, учасники першої сачки готові.

– Добре, Саймоне. Веди Венецію і Рейкявіка до демонстраційного поля. Потім повернешся. До наступної скачки підготувати Метеора і Пегаса. Я піду до гостьової конюшні. Подивлюся, як там справи.

Я не став іти туди, де тимчасово тримають коней, яких привозять з інших іподромів на час змагань. Мені хотілося подивитися на початок скачки.

Ми сиділи на найкращих місцях, поруч з власниками учасників скачок і почесними гостями. Чарльз, чисто виголений, акуратно зачесаний, у сірому костюмі виглядав, як прем’єр-міністр. Учасників першої скачки вивели урочисто на доріжку у супроводі вершників на прикрашених стрічками і квітами конях. Служителі іподрому по команді відвели їх до стартових воріт. Після сигналу ворота разом відчинилися і десять скакунів вирвалися з тісноти і гайнули уперед.

Диктор повідомляв усе, що відбувається на біговій доріжці. Я знайшов Пегаса, який виділявся серед одноманітної гнідо-рудої маси чистокровних скакунів світло-сірою стрімкою плямою. Метеор теж виокремлювався завдяки чорній масті. Мені навіть здалося, що він швидко наближається до перших коней. Не вірячи своїм очам, я спостерігав, як Метеор, зробивши ривок, обігнав двох жеребців і вирвався до лідерів у гонці.

Рівний голос диктора сповістив:

– Дивовижно! Метеор обійшов Шелдона і Лінделла – і він уже у трійці перших. Кілька секунд – і Джамбо теж лишився позаду. Попереду тільки Пегас.

Я навіть піднявся з місця і напружено не зводив очей з пари лідируючих коней, придивляючись у маленький бінокль. Коні вийшли на фінішну пряму. Глядачі застигли у німому чеканні.

Фінішну лінію Пегас і Метеор перетнули майже одночасно. Метеор випередив суперника усього на одну голову.

Трибуни заревли… Я спантеличено зиркнув на Депа, але його обличчя було, на мій подив, усміхнене.

– Деп, чому ти радієш? – спробував перекричати я схвильовану публіку. – Ти ж на тоталізаторі ставив?

– Ставив, – його відповідь майже потонула у хорі голосів.

– Тим паче не бачу приводу для радості. Пегас же програв. Ставки втрачені.

– А Метеор виграв, – звучав задоволений голос Депа.

Після скачки учасників розсідлали і накрили попонами. Деп був у піднесеному настрої і подумки перераховував свій виграш. Я рішуче не розумів, як йому це вдалося. Чарльзу можна було дише поспівчувати. Адже якось так безглуздо мій друг втрапив у не дуже приємну історію. Він сидів на своєму місці іще якусь мить після фінішу, а в очах читалася цілковита розгубленість. Можна припустити, що у його голові на той час боролися два почуття: нестримна радість і гнітюче розчарування. Метеор став відкриттям, скакуном, який перевершив усі сподівання і колишні мрії. А з іншого боку стояла загроза втратити коня, на якого покладалися великі надії отримати дорогоцінне потомство. Навряд Сандерс пробачить таку поразку…

Зрештою, Чарльз покинув своє крісло і швидко побіг з трибуни, перескакуючи через східці, намагаючись надолужити згаяний на роздуми час. Лишивши Рубі і Емілі на трибуні, ми з Депом пішли до конюшні. Чарльз з’явився там раніше за нас. Він розмовляв з містером Сандерсом. Але розмовою це не назвеш. Маленький лисий Санедерс кричав і лив на Чарльза потік лайки. З етичних міркувань я не можу дослівно переказати усе, але суть розмови спробую викласти досить прозоро.

– Пейдж, ти хоч на долю секунди задумувався про наслідки тієї чортівні, яку ти допустив на іподромі? – голос Сандерса аж тремтів від люті. – Пегас повинен був виграти, ти ж сам хвалив свого бісового тренера! Те чорне непорозуміння і половини копита Пегаса не варте!

– Містер Сандерс, я ж не міг змусити Метеора програти, – виправдовувався Чарльз.

– Не міг?! – гаркнув коротун. – Але ж ти казав, що виграє мій кінь. Де гарантії?

– Тут не може бути гарантій, містер Сандерс. У нас чесні змагання. Усе залежить від самого коня.

– Треба було заплатити жокею, тренеру, підмінити коня, що завгодно!

– Це було неможливо, містер Сандерс, я не міг дозволити собі таке.

– Не мимри, Пейдж! – Сандерс глибоко вдихнув і промовив металевим голосом: – Я забираю Пегаса, ноги його не буде у твоєму звіринці. Кімберлі злучай з ким хочеш. Хоч з тим вискочкою, хоч з віслюком. А ти ж знаєш, що без мого Пегаса розоришся, ніхто і не гляне у твій бік, Пейдж.