Антон Гайдук - Конотоп Фортеця

У Городищі новий господар зайняв панський двір, з якого виїхав попередній господар – путивльський посадник. Жовніри зайняли вільні помешкання, в яких раніше мешкала російська залога. Для охорони поряд з панським двором стояв «Замок». Дерев’яна будівля мала зверху дозорну вежу. Тут стояла гармата. Дворище замку мало високу дерев’яну огорожу і браму у напрямку на Київ. Всередині Городища біля брами, що виходило на Путивльський шлях, стояли конюшні. Їх у 1618 році спорудили козаки Сагайдачного.

Через рік жовніри побудували хати і завели сім’ї. Вони займали землі за межами Городища; виникали цілі поселення. Але польські воїни відбували службу.

Шляхтич Микола Цетисов був із бідної шляхти. У тихому і далекому від війни закутку України, у своєму Городищі, він став великим паном. Кожний заможній рід хотів із ним породичатися, бо Миколай Цетисов був старий парубок. У панський дім він привів молоду дружину Зосю, доньку єврея-купця Юдовича. Красуню Зосю у Городищі називали «пані Цитовська». Вона народила двох синів, але ще молодою залишилась вдовою. Її батько Юдович мав декілька будинків і велику лавку у Городищі. За межами кріпості по Путивльському шляху ставили будівлі заможні євреї. Один з них належав Юдовичам. Зося із синами перебралась у батьків дім. Її сини мали материне призвісько «Цитовські».

Городище і його населення належали до королівських земель і звільнялось від податків. Жовніри займались різними промислами та ремеслами. Чех Сур був з бідного селянського роду, який працею заробляв на життя. Він довго холостякував, пристав до чумаків, що їздили по сіль на Перекоп. Сіль забирали євреї на перепродаж. Згодом Сур сам очолив валку чумаків.

Поляки Кульчицький та Єзучевський займали вільні землі неподалік від глиняних урвищ, наймали селян для ведення робіт і ставили цегельні, на яких виробляли цеглу-сирець. Одна цегельня знаходилась на Дрижчівці, друга – на Новоселиці. Німці: Стус, Зільбович і Кронфельс об’єднались у «механічний цех» і мали свої майстерні. У Німеччині ремісники об’єднувались у «цехи», щоб захиститись від утисків влади.

Євреї: Юдович, Хотин, Велькін, Розенберг вели торгівлю, ставили торгові лавки, в яких працювали наймані прикажчики. А євреї Герман, Каплан, Біринбаум брали у місцевих купців у аренду землі, маєтки, господарства, млини, майстерні. Займались управлінням або продажем та багатіли.

Наступив 1640 рік. На Конотоп прибув загін поляків із Новгородським старостою шляхтичем Пясочинським. Вони прибули будувати фортецю Конотоп. У панському дворі шляхтичі Пясочинський і Миколай Цетисов розглядали мапу, на якій було креслення фортеці, зроблене інженером Бопланом. Ці шляхтичі були навчені грамоті і змогли зрозуміти написи по-латині. Декілька днів вони ходили круг Городища і намагались зробити вірні розрахунки, щоб фортеця відповідала кресленням на «мапі».

З двох сторін Городище захищалось високими кручами річок Язучої та Конотопки. Дві інші сторони проходили по суходолу поряд з болотами. Для побудови фортеці були задіяні конотопські міщани, що мали коней та підводи. З Новогород-Сіверського прибули землекопи-майстри по зведенню земляних валів. У середині Городища були укріплені стіни панського двору та замку. За частоколом біля боліт насипали земляні вали та зробили «окопи». «Окопами» називались глибокі рови з водою. Один із них спускався по схилу до річки Язучої. По землю їздили на Дрижчівку, що тяглася по верху глибокого яру, який колись був руслом Язучої.

Після земляних робіт до роботи взялися теслі. Фортеця мала три брами: Путивльська брама, Київська (Попівська) брама, Роменська (Підлипенська) брама. Були зведені мости. Один з них проходив через глибоку Конотопку і вів на Роменський шлях, другий – на озерах по Київському шляху. По чотирьох кутах фортеці звели дерев’яні вежі для дозорців. Замок мав свою дозорну вежу. У середині фортеці залишились давні помешкання.

За межами фортеці на Конотопських землях почали селитись міщани. Забудовувались хаотично. По обидва боки Путивльського шляху ставили будинки євреї, купці, поляки. Українські селяни, колишні козаки, займали левади і обробляли землю. Виникли Волкогонівка і Дрижчівка.

Турецька галера везла до Криму купецькі товари. Заморські купці сиділи на верхній палубі у полосатих халатах та підраховували наперед прибутки. Із нижньої палуби доносились різкі команди наглядача за веслярами та удари канчука по голих списах рабів. Веслярі були прикуті за одну ногу до галери. Вони ритмічно то підіймали, то опускали весла у воду. Це виснажлива і каторжна праця. День був жаркий, без вітру, а море на всі сторони розливалось чисте без жодної цяточки.