Антон Гайдук - Конотоп Фортеця

Ріка Язуча витікала з боліт. До неї впадали чисельні притоки, утворюючи болота при впадінні до Язучої. Та минали століття, ріки відступали, з’являлись на берегах пагорби та плоскогір’я. Одне з них біля річки Конотопки, покрите лісом із вільхи, заселялось у давні часи.

Присеймів’я населяли севруки. Їх поселення тяглись далеко на південь до річок: Сула, Хорол, Остер.

Кочові орди їх витіснили з південних земель. Севреки відступили до річок: Сейму, Язучої, Торговиці, Ромен, Липки, Конотопки. Біля Конотопки на плоскогір’ї могло бути спочатку стійбище мисливців, яке можна віднести до VІІ-ІХ століть. З появою торгового шляху по річці Язучій з’явлються поселенці, зв’язані з торгівлею. Це могли бути: лісоруби, майстри-човнярі, веслярі, бортники, купці.

У часи Київської Руси ІХ-ХІІІ століть княжа вітка «Ольговичів» займала город Чернігів і прилеглі землі Сіверщини. Брати Святославичі поставили городища, на Десні – Новород, а на Сеймі – Путивль, Рильськ, Курськ. Землі по-над Язучою і Торговицею теж належали Чернігівським князям. На річці Липиці стояло Липовецьке князівство з Городищем. На річці Торговиці були три Городища. Біля Конотопки на високому плоскогір’ї уже у ХІІ столітті теж могло бути Городище.

На початку ХІІІ століття, під час татарсько-монгольської навали, усі городи і городища Київської Руси були зруйновані та спалені. Настали «темні століття». Лише через сто років Литва витіснила татар і зайняла колишні землі Київської Руси. Уже у середині ХІV століття відновився торговий шлях по Язучій на Торговицю. На плоскогір’ї біля Конотопки теж відроджувалось життя. З обох боків високого пагорба, який виступав до середини Язучої, були заплави з пологими берегами. Тут зупинялись і купці із «варяг» на великих ладьях, і севруки на човнах і «довбанках» з пушниною, і лісоруби на плотах із віковічних лісів Десни. Це були зупинки для відпочинку.

Найбільше приставали до берегу для ремонту суден. По воді судна пливли здалеку. За довгий час вони отримували різні ушкодження. Для ремонту зупинялись надовго, доводилось частину товару залишати на березі, а з ним лишались прибулі з різних земель. Коли лісоруби гнали плоти з лісом, то вони найбільше від інших купців потерпали від різних пригод. На берегах залишали сосновий і дубовий ліс.

Після розпаду Великого татаро-монгольського ханства на південних землях осіли кочові орди. Це були ногайські та кримські татари, а також виділилась окремо люта буджацька орда біля гирла Дунаю. Татари жили грабежами. Знову потерпала уся Сіверська земля від татарських набігів. Осілі люди укріпляли свої поселення. Біля Конотопки на плоскогір’ї з’явилося Городище. Староста невеликого поселення запросив потерпілих у дорозі купців допомоги. У Городищі біля Конотопки хати поставили із дерева і частокіл поставили із дубу. Купці село звали «Конотоп», завозили до нього і сіль, і зерно, і зброю. Згодом призначили воєводу, який дбав про охорону Городища. Це був колишній путивльський купець Ємельян Болотников. Був кінець ХІV століття (1360 р).

У Городищі біля Конотопки частокіл зберігся до початку ХVІІ століття. Цей дубовий частокіл стояв триста п’ятдесят років непорушно. У 1634 році польський король Владислав ІV Ваза видав привілей шляхтичу Миколаю Цетисову на володіння Городищем і землями біля Конотопки і Єзучу. Таку нагороду отримували шляхтичі за військові заслуги на службі у короля.

У 1635 році Микола Цетисов прибув у Городище із загоном жовнірів. Вони прибули для охорони прикордонних земель на кордоні з Московською державою. Попередній посадник Городища, призначений Путивльським воєводою, переїхав на човнах з російською залогою на протилежний берег ріки Язучої і зайняв невелике укріплення на плоскогір’ї біля річки Кросна під назвою «Язучая». Берег, який вони охороняли від поляків, звався «Гребешок».

Королівський привілей для Миколая Цетисова був доставлений із Варшави коронному гетьману України Конецпольському, який стояв із королівським військом під Переясловом. Військо знаходилось на утриманні Київського воєводства. Гетьман виділив Цетисову невеликий загін жовнірів. Це були найманці-воїни із сусідніх держав: Німеччини, Литви, Угорщини, Трансільванії. Їхали на конях дорогою на Ніжин. Провізію і фураж коням везли на підводах. Супроводжували обоз євреї Хотин і Юдович із сім’ями. Вони взяли в «аренду» постачання прикордонних загонів. До Конотопу добирались по бездоріжжю та через болота.