Тетяна Бережна - Любов іншого виміру

Володимир Ульянов займав окреме, власне пекло – Кремлівський Мавзолей. Його душа загартованого матеріаліста-марксиста була прикута до тіла міцними, невидимими для екскурсантів, ланцюгами. Кожного дня душа Леніна спостерігала за натовпами цікавих, що витріщалися на його нещасне тіло-мумію, як на експонат кунсткамери і неймовірно страждала.

Страждала у ті славнозвісні часи, коли тіло всесвітнього вождя пролетаріату показували за гроші, страждала у скрутні часи смути, коли одні пропонували віддати тіло землі, інші – лишити на подальший розгляд.

– «Невже це шана?» – вкотре у відчаї питала себе душа Леніна, і вічний вогонь людського прокляття охоплював її.

Згадавши про тортури Леніна, Сатана криво усміхнувся, хильнув віскі. З Кривавого моря, пронизуючи до мозку кісток, дмухнув колюче-холодний вітер.

– Вихри враждебные веют над нами, но победа коммунизма во всем мире неизбежна, товарищи! Вперед, верные сыны революции! – прокартавив Сатана, бездоганно зімітувавши голос Леніна.

Він дуркував з відчаю, намагаючись хоч якось відволіктись від болючих роздумів про Олену.

– Неси мене, Леніну! Ковток свіжого повітря нам не завадить! – прохрипів Сатана до свого улюбленця.

Розкішний хижак Ленін змахнув могутніми крилами і злетів, несучи на собі Володаря Пекла. Він взяв курс у відкрите море Людської Крові. Маркс, Роза, Бург, Люксем, Карл, Енгельс, Клара, Цеткін і Фрідріх приєдналися до Леніна з Сатаною на спині.

Ворожий крилатий гурт утворив у пекельному небі чіткий трикутник тортур з Дияволом у вершині: полосуючи псевдоклітинну плоть мучеників «жорстокими батогами», жахливе скиглення птахо-монстрів різало чутливі вуха їх душ «гострими ножами». А Сатана несамовито реготав.

– На що ти мене перетворила, дівчинко моя? – нарешті крізь Диявольський регіт запитав, ковтнув віскі, втомлено вдивився у Криваву безмежність обрію, – Леніну, любий, лети вище! Щось мене нудить від свіжості моря…

Пташиний гурт піднявся вище.

– Товарищ Роза! – п’яно гукнув Сатана улюблену орлицю.

Та підлетіла, повернула до нього голову з круглими, мудрими очима старої єврейки, поглянула на Сатану поблажливо.

– Поговорімо про любов, дівчинко! – розкуто нав’язав їй Сатана тему розмови. – Як гадаєш, на біса мені цей жах?… Ось, ти, Розо, наковталася грішної плоті досхочу, і тобі добре! А я?… Хто відтепер я?… Вважають, що Сатана, а я перетворився на жалюгідний прошарок болю між зовнішнім пеклом і внутрішнім… Так, Розо, кляте кохання це пекло, що горить всередині мене! Яке воно болюче, хай йому! – Люцифер непевною рукою дістав з кишені сигару. – Ведьма была права, для меня было бы лучше не встречать девушку моей мечты!

Журба виродила яскраво-зелені очі Сатани у безодні відчаю, хвороблива усмішка смикнула його вуста, якусь мить він помовчав і приречено констатував:

– Я геть здурів! Забув азбуку! Хто ж людей здатен уникнути зустрічі з таким клятим красенем, як я?!

Люцифер у досаді різко махнув рукою, його раптом хитнуло вбік, він втратив рівновагу, зіслизнув зі спини Леніна і полетів назустріч Кривавому морю. Орлиці Клара і Цеткін стрімко кинулися за ним і спритно перехопили: Клара схопила Сатану за комір, Цеткін за штани. Ленін пірнув під нього, підставив йому спину.

– Як боляче ти мене дзьобнула, Цеткін… Ледве не відхопила від мене шматок, – опинившись у безпеці, примхливо забурмотів Сатана і ліг на спину могутнього птаха, обхопивши його шию обома руками.

Міцний сон на холодному, просоченому свіжою кров’ю, повітрі здолав Сатану. Йому приснилося, що не Ісус, а він сам тримає Олену у своїх обіймах.

На мальовничій райській галявині панував казковий травень. Ісус з Оленою сиділи у затишній альтанці, рясно увитій різнобарвними тюльпанами. Олена в захоплені розглядала квіти.

– Як дивно! Ці тюльпани в’ються, як плющ, а такого розмаїття кольорів і відтінків немає на Землі, – зауважила вона і пильно вдивилася у квіти, намагаючись розгледіти якихсь дивних комах у них. Олена підвела приголомшені подивом очі.

– Хто це, Господи? Невже ельфи? – вражено прошепотіла.

– Так, вони, нетямущі, але шкоди від них немає. У Раю всі живуть на благо, – посміхаючись, відказав Спаситель і налив їй келих червоного вина, – випий, трохи «крові» Ісуса тобі не завадить, ти занадто обтяжена райськими враженнями.