Тетяна Бережна - Любов іншого виміру

– Вип’ємо, доню, за зустріч у Раю!

Дзвін кришталевих келихів пролунав радісно, випили.

– Люба, нікому з нас на Небі не загрожує зайва вага, бо ми отримали тіла з досконалим обміном речовин. А щодо тебе, над твоїм тілом ретельно попрацювали Янголи-фахівці, воно оновлене. Не постарієш і не погладшаєш впродовж двохсот років, тому їж тістечка, насолоджуйся солодким життям досхочу, люба! – і Маргарита підсунула до Олени тарілку з горою звабливих, смачних тістечок.

Їли неспішно, згадували старі часи. Їм прислуговував Ропунцель. Карлик виглядав поважно: на ньому був чорний костюмчик і білі рукавички, яскравий живий метелик, нишком сидячи біля комірця його білої сорочки, ледь ворушив крильцями. Ропунцель діяв майстерно, випереджуючи будь-які примхи аристократок за столом. Слідкуючи за спритними, чіткими рухами крихітного офіціанта, Олена похмурнішала.

– Іди, любий. При потребі покличемо, – лагідно звернулася Жозефін до карлика.

Той пішов, зачинив за собою двері.

– Мамо, у мене склалося враження, що для цього малюка – Рай не Рай! Хіба Рай не для всіх, хто у нього потрапив?

– Розі, Ропунцель – біоробот, створений, щоб прислуговувати. Він не має ані серця, ані душі, бо ніколи не був людиною, – пояснила Жозефін.

– Так, залізка є залізка! – приєдналася до неї Маргарита. – Воно не має ні сердечка, ні душечки! Біороботи полегшують Янгольству життя. Ми маємо удосконалювати свої душі – наближатися до Бога. Ми, Янголи, діємо на благо Всесвіту, його громади. Бруд важкої фізичної праці не поглинає наш час, це талан таких залізок, як Рапунцель, – і Маргарита звисока посміхнулась.

– Люба, не називай Ропунцеля залізкою, йому це не подобається, і взагалі, будь з ним ввічливіше, ти ж аристократичного роду! – виказала Жозефін Маргариті.

– Мамо, Ви сказали: «йому це не подобається»? Так це ж прояв емоції, він знає, що таке біль, – зауважила Олена.

– Та не може залізка цього знати, у ній все запрограмоване! – доволі голосно заперечила Маргарита.

– Думаю, запрограмувати емоцію неможливо, щось тут не так, – не погодилась Олена.

Раптом у їдальню увірвався карлик, прискорено крокуючи до жіночого гурту, задріботів кривенькими ніжками по мармуровій підлозі. Він виглядав вкрай схвильовано: його кумедне личко розшарілося від гніву, а яскравий метелик-краватка дрібно, нервово тремтів крильцями.

– Перепрошую, Ваше Високоянгольство, – звернувся він до Маргарити голоском, що зривався від образи, – я стояв за дверима і все чув! І ось що я Вам скажу: може, у мене немає ні серця, ні душі, але є щось замість них! Бо я бачу, що мадемуазель Олена-Розі набагато гарніша і добріша за Вас, перепрошую за відвертість, мадемуазель Маргарито!

– Що?! Яка нечувана зухвалість! – аж почервоніла Маргарита. – Жозефін, цей робот бракований, його треба негайно замінити!

– Люба, прошу, припини… – почала було Жозефін.

– Я не бракований, я – особлива особистість! – в обурені пискнув карлик. – Ось як кинуся в ноги Його Світлості Ісусу Христу з проханням дозволити мені організувати профспілку біороботів у Раю!

– Та ти що? – манірно вразилася Маргарита. – І хто ж тебе надихнув на такий хоробрий вчинок?

– Сатана, – зізнався Ропунцель, – він сказав, що, якщо ми, біороботи, не раби, тобто, раби не ми, то маємо створити профспілку, щоб захищати свої робітничі права.

Маргарита розреготалася, а карлик важко зітхнув і зажурився.

– Сатана розважився, це просто черговий Диявольський жарт! Профспілки біороботів у Раю ніколи не буде, Ропунцель! – виголосила Маргарита.

Олені стало щиро жаль малого.

– А чому ти так впевнена, що Сатана пожартував, Маргарито? І чому у Раю не може бути профспілки біороботів? Хто це вирішує, ти? – роздратовано запитала Олена подругу.

– Та Сатана – геніальний жартівник! – аж подалася вперед Маргарита. – І полюбляє саме такі прості жарти для простаків, як то: «Ми не раби, раби не ми!». До речі, поява країни Рад – наслідок його «дотепного» жарту, невже ти ще не здогадалася, люба?

Маргарита повернулася до карлика, лагідно посміхнулася до нього.

– Ропунцель, ти майже переконав мене, що в тобі відчувається щось замість душі, тому пробач мені зневагу до тебе!

– З радістю прощаю Вас, мадемуазель Маргарито! – вкрай задоволено продзеленчав карлик і його лялькове личко розквітло від щастя. – Вельмишановні мадам і мадемуазель, вибачте мене за недоречний вибух емоцій! Більше цього ніколи не станеться. Чи можу я іти?