Джоан Гарріс - Ожинове вино

– Зазвичай такі штуки першими стирають з лиця землі, – буркнув він. – Дотепер мені просто щастило.

Він зупинив погляд на червоних мішечках, прибитих до задньої стіни, простяг руку і потер один із них між великим і вказівним пальцями.

– Уся справа в тому, що ми були обережні, – продовжив він. – Не привертали до себе уваги. Але якщо лінію закриють, тут з’являться хлопи, що зніматимуть рейки вздовж усього Поґ-Гіллу аж до Нижнього Краю. Вони можуть копирсатися тут декілька місяців. А все навколо – то ж приватна територія. Належить Британській залізниці. Ми з тобою, хлопче, правопорушники.

Вслід за ним Джей кинув оком на територію за колією, наче вперше помічаючи широчінь ділянки, прямі охайні ряди овочів, холодні парники, сотні пластикових горщиків, десятки фруктових дерев, густі чагарники малини, чорної смородини, ревеню. Цікаво, але йому ніколи раніше не спадало на думку, що це – самозахоплення землі.

– Отакої. Гадаєш, вони захочуть усе відібрати?

Джо на нього й не глянув. Звісно, вони все відберуть. Він зрозумів це з профілю старого, з того, як найого обличчі відобразився підрахунок – скільки вдасться пересадити? Скільки вийде перебудувати? Не те, щоб їм дуже була потрібна ця місцина, але ж вона належала їм, була їхньою – дарма, що пустка, але їхня. Джей раптом майже наживо згадав Зета і його поплічників у той момент, коли Зет пожбурив радіо в повітря. У тих будуть такі само вирази облич, коли вони розкудовчать залізницю, зламають теплицю, повиривають саджанці й кущі, проїдуться бульдозером по гарненьких купках лаванди і по недозрілих грушах, по невикопаній картоплі, моркві й пастернаку, і по всій загадковій екзотиці, яку Джо збирав ціле життя. Джей несподівано відчув пульсуючу лють, і він болісно втиснув кулаки в цегляну стіну.

– Вони не можуть так учинити! – несамовито вигукнув він.

Джо стенув плечима. Звісно, можуть. Тепер Джей зрозумів усю серйозність червоних оберегів, що прикрашали кожну вільну поверхню, звисали з кожного гвіздка, з кожного дерева – з усього, що він хотів урятувати. Невидимим вони його зробити не могли, але… Але що? Відвернули б бульдозери? Це неможливо.

Джо промовчав. Очі в нього були чисті й яскраві. Якусь мить він мав вигляд старого стрільця з типового вестерна, по зуби озброєного для останньої перестрілки. Якусь мить усе – що завгодно – здавалося можливим. Що б там не сталося потім, але тоді він повірив у це.

Марсель, березень 1999 року

Поїзд дістався до Марселя десь по обіді. Було хмарно, але тепло, тож Джей перекинув пальто через руку, поки пробирався крізь натовп. У кіоску біля платформи він купив пару сендвічів, але був занадто збудженим, занадто знервованим, щоб проковтнути бодай шматок. Поїзд на Ажен затримувався на годину, та ще й не квапився; ця мандрівка дорівнювала подорожі з Парижа. Сплеск енергії залишив по собі втому. Незручно вмостившись, він дрімав, поки потяг переповзав від однієї маленької станції до іншої; йому було жарко, він хотів пити й відчував легке похмілля. Час від часу витягав брошуру, щоб переконатися, що все це існує не лише в його уяві. Намагався налаштувати радіо, але з приймача було чути лише білий шум.

Раннім вечором він нарешті прибув до Ажена. До нього поверталася зосередженість, чоловік почав звертати увагу на те, що його оточує. З вагона він бачив поля й ферми, фруктові сади й зорану землю шоколадного кольору. Навкруги буяла зелень. Багато дерев уже цвіли, як для березня – зарано, подумав він, хоча свій єдиний досвід садівництва набував разом із Джо, за тисячу міль на північ звідси. Він узяв таксі й поїхав до агенції нерухомості – адреса була вказана на брошурі, – сподіваючись, що йому дозволять оглянути маєток, але там уже було зачинено. Чорт забирай!

Охоплений збудженням від несподіваної втечі, Джей якось не продумав, що робити в такому випадку. Зняти номер в Ажені? Тільки після того, як побачить будинок. Свій будинок . Від цієї думки настовбурчилися волоски на руках. Завтра неділя. Скоріш за все, агентство знову буде зачинене. Йому доведеться чекати до понеділка. Він завагався на порозі, а таксист позаду нього переминався від нетерплячки. Чи далеко звідси Ланскне-су-Танн? Звісно, там знайдеться щось звичне, якийсь «Кампаніл» або «Ібіс» [33] Великі європейські готельні мережі. , або принаймні там можна буде винайняти кімнату. Було пів на шосту. Йому вистачить часу роздивитися будинок, хай навіть лише зовні, допоки не сяде сонце.