Джоан Гарріс - Ожинове вино

– Це захист, хлопче, – стиха промовив він. – Захист.

Але хлопець далеко не одразу зрозумів усю серйозність цих слів.

Літо звивалося, наче курява на доріжці. Джей заїжджав до провулка Поґ-Гілл мало не щодня, а коли відчував потребу побути на самоті, то відправлявся до Нижнього Краю або до каналу. Там ніяких особливих змін не відбулося. На звалищі з’явилися нові принади: поламані холодильники, набиті лахміттям торби, годинник у тріснутому корпусі, коробка розпатланих книжок у дешевих паперових обкладинках. Залізниця також підкидала різноманітні скарби: газети, журнали, поламані платівки, фаянс, бляшанки, склотару. Він щоранку прочісував колії і підбирав те, що здавалося йому цікавим або цінним, а потім на задньому дворі будинку Джо ділився з ним знахідками. У Джо все йшло в діло. Старі газети відправлялися до компостної ями. За допомогою клаптів старих килимів він запобігав поширенню бур’янів на овочевих грядках. Пластиковими пакетами накривав гілки фруктових дерев, захищаючи їх від птахів. Показував, як робити захисні ковпаки для молодих пагонів із нижньої частини пластикових пляшок та виготовляти картоплесаджалки зі старих автомобільних покришок. Якось вони декілька годин по обіді тягли викинутий морозильник угору насипом, щоб потім перетворити його на холодний парник. Металобрухт та старі лахи складали в коробки, а потім продавали лахмітнику. Порожні пластикові відра та бляшанки від фарби перетворювалися на горщики для рослин. На знак вдячності Джо розповідав хлопцеві дещо про садівництво. Джей потроху навчився відрізняти розмарин від лаванди, лаванду від іван-зілля, а іван-зілля від шавлії. Навчився пробувати на смак ґрунт – покласти дрібку під язик, наче розсмаковуєш вишуканий тютюн – так можна визначити кислотність. Навчився втамовувати біль голови розтертою лавандою, а біль у шлунку – перцевою м’ятою. Навчився заварювати чай із шоломниці й ромашки для кращого сну. Дізнався, що на картопляних грядках слід саджати нагідки – так проженеш шкідників; що з верхівок кропиви можна варити ель, а якщо повз пролетить сорока – треба обов’язково схрестити пальці, щоб не наврочити. Ясна річ, старий іноді не міг утриматися від штукарства. Підсовував йому цибулинки нарцисів замість цибулі чи пропонував посадити спілі суниці на краю ділянки – подивитися, чи проростуть. Та загалом він зберігав серйозність – принаймні так здавалося Джею – і насолоджувався новою роллю наставника. Можливо, він уже тоді відчував близькість кінця, хоча Джеєві нічого такого на думку не спадало – навпаки, то було його найщасливіше літо, коли він сидів на ділянці під звуки радіо, перебираючи коробки з барахлом, або допомагав Джо впоратися з овочерізкою, переробляючи фрукти для нової партії вина. Вони сперечалися щодо переваг «Позитивних вібрацій» (вибір Джея) на противагу «Новенькій збиральній машині» (вибір Джо). Він почувався убезпеченим і захищеним , ніби все це було такою собі кишеньковою вічністю, яку неможливо втратити і яка ніколи тебе не зрадить. Проте щось змінювалося. Можливо, це було пов’язано з Джо: із якоюсь новою тривожністю, з його обережним виглядом, зі скороченням кількості відвідувачів – іноді приходили лише один чи два на тиждень – або з незвичною моторошною тишею у провулку Поґ-Гілл. Більше не стукали молотки, не лунали пісні у дворах, поступово порожніли білизняні мотузки, потроху розвалювалися покинуті кролячі клітки та голубники.

Джо незрідка наближався до краю своєї ділянки і мовчки дивився на залізницю. Потягів також поменшало: лише двійко швидкісних пасажирських, а решта – маневрові локомотиви та вантажні з вугіллям, що неквапом прямували на північ, до сортувальної станції. Колія, така сліпуче-сяюча минулого року, місцями вже проіржавіла.

– Схоже, лінію планують закрити, – зауважив якось Джо в такий момент. – Наступного місяця знесуть Кірбі Центральний.

Кірбі Центральний був головним сигнальним постом при станції.

– Поґ-Гіллу гаплик, якщо я щось у цьому тямлю.

– Але ж там твоя теплиця! – заперечив Джей. Скільки він знав Джо, старий завжди використовував напівзруйновану сигнальну будку, розташовану за п’ятдесят ярдів від будинку, як парник – там він розмістив тендітні рослини: помідори, два персикові деревця, декілька виноградних лоз, що випросталися назовні, зачепилися за карниз і звисали з білого даху гірляндою великого яскраво-зеленого листя.

Джо знизав плечима.