Наталка Сняданко: Комашина тарзанка (збірник)

Від екскурсії містом вирішили відмовитися, аби зайвий раз не стресувати хворих, прес-конференцію організували в готелі. Журналісти Лодзі зацікавилися приїздом фіналістів Конкурсу не так численно, як їхні познанські та ґданські колеги. Невідомо, чи була у цьому регіональна специфіка, чи поступова втрата інтересу до події і втома публіки від цілодобових трансляцій ходу мандрівки центральними телеканалами. А можливо, у Лодзі просто було небагато журналістів.

На вечірньому банкеті третього дня після приїзду місцеві організатори розповіли, що з історичної та туристичної точки зору Лодзі не дуже є чим похвалитися, переважно люди гуляють тут уздовж Пйотрковської, а ще можна оглянути старі мануфактури, адже якщо Ґданськ – колиска польської незалежності кінця ХХ століття, то Лодзь – місто перших мануфактур і соціалістичного руху початку того самого століття. З таким визначенням не погодилися Леся і Орися, які самостійно блукали містом після того, як втекли від надокучливих опікунів з інвалідними візками, і були приємно вражені великою кількістю гарних старих кам’яниць та парків, подвір’ями, з яких тхнуло сечею, але всередині ховалися хоча й пошарпані, зате дуже гарні будиночки. Особливо їм сподобалося, що усі таблички з назвами вулиць містили короткі пояснення про те, чому вулицю названо саме так. Наприклад, Марія Склодовська-Кюрі – вчена, Стефан Жеромський – письменник, 3 травня – День польської конституції 1791 року. Тепер дітям нарешті стало ясно, чому у польських містах так багато вулиць 3 травня. Батько Орисі колись казав, що коли потрапляєш до чужої країни і бачиш дати на назвах вулиць, то почуваєшся ошуканим, бо ніколи немає певності, чи це якась невідома тобі історична дата, чи просто всі вулиці тут замість назв мають лише номери, – наприклад, із заходу на схід від 3 до 33, а з півночі на південь від 33 до 200.

Подорож до Кракова здійснили не у міні-бусику, а в машині «швидкої допомоги», винайнятій спеціально для цієї поїздки. Петрикові було зовсім погано, до нього долучився ще й Кєша, у того від частої зміни клімату почався дуже сильний кашель, який важко було зупинити. Газети шаленіли, друкуючи репортажі під заголовками «Діти помирають дорогою», «До Кракова доїдуть тільки двоє, додому не повернеться ніхто» і т. п. Від екскурсії містом традиційно відмовилися, прес-конференцію обмежили до чверті години і провели її просто в невеличкій приватній клініці за містом, куди поселили дітей замість передбаченого програмою готелю на ринку. На прес-конференцію пропускали тільки за спеціальними запрошеннями і суворо обмежили кількість журналістів. Після традиційного питання про наркотики і старанно сфільмованого приступу блювання Петрика раптом піднявся член Товариства за підтримку евтаназії, як було написано великими літерами на його футболці. Замість того щоб задавати питання, він підняв угору руку, замахнувся і щось кинув на сцену. Пролунав вибух.

Нікого з дітей врятувати не вдалося, постраждали також кілька журналістів, які стояли у перших рядах. Терориста затримали і почали резонансний судовий процес, у ході якого з’ясувалося, що українські організатори таки фальшували фінансові документи. І хоча заяви фіналістів Конкурсу та їхніх батьків про відмову від дорогих видів транспорту були справжніми, підробними виявилися самі хворі. Всі страхітливі симптоми були імітованими, а самі діти походили із сімей поважних урядових працівників. Провладна українська преса намагалася мляво виступити на підтримку організаторів, мовляв, пожаліли хворих, та й поплатилися за це життям власних дітей, але звинувачень у корупції все одно з’являлося більше. Світова преса була забезпечена резонансною темою на кілька місяців. Популярність і прибутки Мао Сень-Піна росли в геометричній прогресії.