Наталка Сняданко - Комашина тарзанка (збірник)

Ще одним талантом вуйка Зеня, який шанували всі його друзі, було вміння створювати недорогі алкогольні напої високої міцності в умовах відсутності необхідних складників. Відтоді, як товариство почало збиратися у нашому коридорі, я лише кілька разів чула там класичний запах «Пшеничної», не тої, ясна річ, фабричної, яка, на думку Зеня, «невідомо з чого зроблена», а «своєї, домашньої, з натурального продукту». Але часи натурального продукту закінчилися разом з періодом матеріального добробуту. Почалася епоха економічної кризи, яка негативно вплинула на настрій та оптимізм кого завгодно, але тільки не вуйка Зеня.

Він щодня ретельно готувався до вечірнього візиту своїх гостей. Це можна було визначити як за набором специфічних запахів, які я з часом навіть навчилася ідентифікувати, так і за відходами виробництва, які пан Зеньо спершу складав у спільному коридорі, мабуть плануючи ще попрацювати над можливостями подальшого ресайклинґу. У цьому йому переважно перешкоджала дружина, яка викидала сміття і вибачалася за незручності перед моїми батьками. Мені досі не зрозуміло, як саме у процесі виготовлення алкоголю можуть прислужитися китайський бальзам «Зірочка», яєчна шкаралупа, подерті шкарпетки чи панчохи, металеві замки від портфелів, алюмінієві ложки, рідина для пускання мильних бульбашок, шампунь «Лєсной» чи собачий нашийник проти бліх. Але пан Зеньо якимось чином використовував усі ці та багато інших складників. Найбільшою популярністю користувалися, ясна річ, духмяні одеколонні вироби вітчизняного виробництва від «Красної Москви» і «Ландиша» до «Шипру» і «Для мужчін». Я не здивуюся, якщо саме вуйкові Зеню належить першість саме такого їх використання, яка згодом отримала широку популярність і поза межами нашого спільного коридору. Протягом деякого часу в магазинах навіть спостерігався дефіцит таких товарів. Ясна річ, серед складників, використовуваних в «алхімії для підняття духу», як окреслював свою діяльність сам пан Зеньо, не обійшлося і без пального різного ступеня очищення: від високих октанових чисел 95 і 92 до нижчого і дешевшого А-76, а потім і далі, аж до солярки. Прогресування економічної кризи в державі ніяк не похитнуло винахідливості нашого сусіда та витривалості його друзів, навпаки, їхні зустрічі почастішали і почали відбуватися двічі на день. Щоразу перед цим на сусідській кухні щось готувалося і пахло, але я не ризикну перераховувати складників цього запаху, окрім класичного аромату смаженої на салі бульби, ясна річ, бо цей запах я вже ніколи ні з чим не переплутаю.

Спочатку сусіди завели білого кудлатого пса і гордо назвали його Лордом, «жеби був порєдним», як пояснила мені сусідка. Але чи то народна мудрість про вплив імені на характер цього разу не справдилася, чи Лорд занадто гостро переживав невідповідність умов свого проживання до високого титулу, але цей пес став одним із найскандальніших у нашому дворі. Щодня о п’ятій ранку він починав голосно гавкати перед сусідськими дверима, що вели до спільного коридору, вимагаючи, аби його випустили на вулицю. Далі, вже на сходовій клітці, сповіщав усім, що його таки випустили, а потім, перед вікнами будинку, продовжував ранкову прогулянку видиранням вовни з хвостів сусідських котів.

Така вдача аж ніяк не могла зробити його загальним улюбленцем, тому не дивно, що з ним постійно траплялися якісь халепи. Одного разу він приповз додому закривавлений, із жалібним скавулінням і запискою, причепленою до хвоста: «Еще раз разбудіт, уб’ю суку». Невідомо, чому автор послання змінив стать Лорда, але добре принаймні те, що слова автор записки не дотримав.

Іншим разом Лорда мало не збила машина, за кермом якої хтось із сусідів розгледів власника пещеного сибірського кота Амура з третього поверху. Свого часу Лорд намагався перегризти Амурові горлянку, але в останній момент чомусь передумав. Господар автомобіля в останній момент загальмував, назавжди залишивши таємницею те, що саме було його справжнім наміром: загальмувати чи таки переїхати пса.

Часто Лорда били за викрадений із сумки неуважної господині шматок м’яса, якщо неуважна господиня, повертаючись із базару, ненадовго зупинялася поговорити із сусідкою і забувала при цьому про все на світі. Кілька разів йому пропонували отруєну їжу. Але Лорд, підтримуючи традиції всієї родини Качок, виявився напрочуд живучим і не дав звести себе зі світу.