Одинадцятирічна Леся і дванадцятирічна Орися зі Львова зрослися тілами, немов сіамські близнючки, хоча насправді були лише сусідками. Трапилося це кілька років тому. Вони мешкали недалеко від військового полігону, і необережно кинута звідти граната якимось чином долетіла до дитячого майданчика і розірвалася просто в пісочниці, повз яку саме проходили дівчатка. Діти чудом залишилися живі, але вибухова хвиля міцно притисла їх одну до одної і поплавила шкіру, а розпечене м’ясо годі було розірвати. Лікарі відмовилися оперувати, бо шанси на успіх були надто мізерні. Після пережитого внутрішні органи дівчаток були у такому ж зужитому стані, як у 80-річних бабусь. У Лесі та Орисі трусилися руки, підгиналися ноги, волосся було сивим, а зуби штучними. На їхньому спільному, туго перебинтованому передпліччі можна було роздивитися шматки поплавленої вибухом плоті, яка визирала з-поміж бинтів гнійними шматками. Молодими залишилися тільки пружні сідниці та тугенькі, щойно заокруглені груденята. Леся і Орися стали фаворитками чоловічої частини журі, а Кєша і Петрик – жіночої.
Перший серйозний скандал у пресі вибухнув після того, як з’ясувалося, що діти-смертники з невідомих причин різко змінили маршрут своєї подорожі і тепер замість Венеції, Парижа, Нью-Йорка і Праги оглядатимуть Познань, Ґданськ, Лодзь і Краків. Більше того, вони не подорожуватимуть у бізнес-класі найкомфортніших світових авіаперевізників, як їхні попередники минулих років, а їздитимуть по містах Польщі міні-автобусом, щоправда, німецького виробництва. Зате кожен із них отримає решту спонсорських коштів готівкою, що стане нововведенням у сценарії Конкурсу. Газетярі звинувачували українських розпорядників у відмиванні грошей, у жорстокості до дітей і навіть у намаганні «покласти гроші їм у могилу». Адже невідомо, чи витримають важко хворі діти таку виснажливу мандрівку. Декілька українських газет надрукували документи з підписаною дітьми та їхніми батьками згодою на таку зміну маршруту і гарантували справжність цих документів. Після цього скандал трохи вщух, але у пресі продовжували з’являтися незадоволені відгуки.
А тим часом завершилися останні приготування, і діти вилетіли з Києва спеціальним рейсом до Варшави, звідки їх відразу ж перевезли до Познані – місця офіційного початку подорожі. Там на них уже чекали місцеві журналісти, які з’їхалися сюди на автомобілях з модними патріотичними наклейками із зображенням польського герба, у якому замість білого орла був чорний німецький, підписаний: «Я гордий, бо я із Сілезії». Таким чином сучасна свідомість місцевого населення впоралася з історичною травмою багаторічного панування німців на тутешній території.
На летовищі дітям роздали туристичні буклетики англійською та французькою мовами, з яких можна було довідатися координати місцевих готелів, ресторанів, музеїв та повій, а також прочитати, що назва міста Познань походить від слова «пізнатися», бо саме тут багато століть тому зустрілися засновники міста, брати Лех, Чех і Рус.
Відразу ж після обіду в дорогому ресторані за дітьми прийшов екскурсовод, який вважався одним із найкращих місцевих істориків та краєзнавців.
– Познань – місто церков, – такими словами почав свою розповідь краєзнавець і протягом наступних дванадцяти з половиною хвилин перелічував міські церкви, архітектурні стилі, роки будівництва, руйнації та відбудови, прізвища архітекторів. Так-от, Познань – місто церков, – повторив екскурсовод на тринадцятій хвилині, й Орися з Лесею ввічливо знизали спільним плечем. Мабуть, їх важко було здивувати кількістю церков, а може, вони вважали, що у Львові церков усе одно більше.
На ринку екскурсовод повідомив дітям, що тут стоять майже самі відбудовані після війни кам’яниці, а старих збереглося відносно мало, потім знову довго перемішував прізвища з датами і назвами архітектурних стилів, а в кінці повідомив, що бажаючі можуть щодня опівдні побачити, як стукаються ріжками знамениті познанські козлики над фасадом міської ратуші. Леся і Орися наступного дня так і зробили, і якась бабця розповіла їм, що цих козликів наказав поставити над годинником познанський воєвода багато століть тому, коли над ратушею з’явився перший годинник. На святковий прийом з цієї нагоди кухар готував оленину, але йому не пощастило, і м’ясо пригоріло. Тоді кухар віддав наказ зловити двох козенят, з яких збирався нашвидкуруч приготувати печеню. Та козенята втекли аж на верхівку ратуші, де почали стукатися ріжками. Це побачили запрошені на учту гості і довго тішилися незвичним видовищем. Воєвода так зрадів вдалому перформансу, що віддав наказ зробити механічних козликів і розмістити їх на тому ж місці. Як склалася доля святкового обіду і самого кухара, бабуся не розповіла.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу