Петро Лущик - Настане день, закінчиться війна…

Карл і Ганс, навпаки, трималися осторонь, з місцевими в контакт не вступали, але всі троє свою роботу знали на відмінно.

Спочатку вони дещо обережно ставилися до новоспеченого драгомана, але, дізнавшись, що Теодор служив у драгунах, нагороджений як і вони хрестом цісаря і, головне, знає мову, змінили своє ставлення до нього.

Коли ж виявилося, що Еріх Парман у минулому також служив у 4-му драгунському полку кайзера Фердинанда, лід недовіри розтанув остаточно.

В обов’язки Теодора входило бути посередником між австрійцями і місцевими жителями, яких найняли на роботу. Каменюхи підводами возили землю (35 гелерів за кубометр) і перевозили шини (75 гелерів за 10 годин роботи). Один віз обслуговувало троє чоловіків, звичайно, з одної господарки. Теодор переконав Івана приїхати своїми кіньми і взяв з ним Юрія. Звичайно, удвох було важче, ніж утрьох, але і гроші ділилися лише надвоє.

Спочатку Карл і Ганс виміряли площу, яку належало осушити. При цьому вони використовували привезені з собою прилади, які у селі бачили вперше. Потім Еріх визначив ділянки, де треба копати і куди опісля вивозити землю.

Теодор більше часу проводив поруч з найстаршим Еріхом Парманом, щоб будь-якої миті переказати його розпорядження.

Робота просувалася досить швидко, і Засмужний почав переживати, що не отримає свої заплановані 600 корон.

У суботу після роботи Парман видав робітникам зарплату. За шість днів вийшло не так вже і мало. Кожна господарка отримала майже п’ятнадцять корон. Теодору за послуги Парман відрахував шістдесят.

Засмужний подякував йому і хотів було вже йти, як Еріх зупинив його.

– Теодоре! – сказав він. – Я хочу вас дещо попросити.

– Я вас слухаю.

– Теодоре! Як ви поставитесь до того, якби я попросився до вас на постій?

Засмужний лише знизав плечима:

– Нормально поставлюсь.

– А у вас великий будинок? – поцікавився Еріх Парман.

– Як у всіх.

– А я вас не потісню?

– Ну, що ви! Лише я з жінкою і молодший брат. Ви його бачили. Дітей поки що немає. Зовсім не потісните.

Він прикинув, що частину зароблених грошей прийдеться викласти на їжу панові інженеру. Неначе прочитавши його думки, Пармен мовив:

– За оплату не хвилюйтесь! Сьогодні ж я повідомлю у контору, щоб вам нараховували ще по п’ять корон щоденно.

Новина для Теодора була і несподівана, і приємна водночас. Зайві гроші у домі нікому не завадять. Це по-перше. По-друге, він зрозумів, що війт поселив у себе інженерів не тому, що не хотів обтяжувати інших, а через дев’ятсот корон, які ті принесуть йому. Зараз із незрозумілих причин Проців збідніє на триста.

Інженерові відвели крайню кімнату, перед тим прибравши її. Юркові довелося переселитися у комору, але цю звістку той сприйняв спокійно.

Звичайно, переселення головного інженера від війта до Засмужних не могло залишитися непоміченим для сусідів. Селом поширилися чутки, одна неймовірніша іншої, про причину цього. Як не дивно, Ілько Проців не образився на Теодора за втрачені гроші, лише сказав:

– Краще б від мене пішли інші двоє!

Теодор не зрозумів цих слів війта, а розпитувати не став.

Швидко проминули два місяці, і роботу закінчили вчасно. Австрійці чесно розрахувалися з робітниками, якось непомітно зібралися і поїхали додому. Наприкінці Петрівки Теодор взяв п’ятсот корон і поїхав у Жовкву на базар. Там він купив хорошу корову, собі і жінці обновки. Юрко на свої чесно зароблені гроші сам собі купив хромові чоботи.

Так з повним возом реманенту, одягу і з прив’язаною коровою Засмужні повернулися додому.

Восени якраз перед Дмитром Настуня народила третю дитину, хлопчика, котрого так і назвали. Майже одночасно по сусідству народилася дівчина. Батьки попросили Теодора бути хрещеним. Було не заведено відмовляти у таких справах, тому на Анни він разом з хрещеною мамою, молодою незаміжньою Катериною, тіткою дівчини, заніс новонароджену у храм.

Після хрестин зібралися у хаті новоохрещеної за столом. Там же Теодор дізнався від куми, що після зими вона від’їжджає на заробітки.

– Куди? – запитав Теодор.

– До Канади, – відповіла Катерина. – Там дають землі скільки захочеш.

– І що ти будеш робити з цією землею сама?

– Нічого, я сильна. Зароблю грошей і повернуся. Може, і ти поїдеш зі мною? – лукаво стрільнула очима кума.

– Не можу, – серйозно відповів Засмужний. – Палазя чекає дитину. Мушу бути поблизу. А гроші зароблю і тут.

– Це точно, – згодився Максим Холод, якого запросили також. – Якби я знав німецьку так, як ти, жив би приспівуючи.