Раїса Плотникова - Реквієм для Рози

Здесь есть возможность читать онлайн «Раїса Плотникова - Реквієм для Рози» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Жанр: foreign_contemporary, foreign_language, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Реквієм для Рози: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Реквієм для Рози»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Основна історична складова «Реквієму для Рози» – старі листи. Актриса колишнього театру Садовського, піаністка, пише коханому послання в безвість, змальовуючи жахіття свого існування у Києві на початку 30-х років ХХ століття. Чекісти змушують її працювати прибиральницею і після допитів замивати криваві сліди катувань у підвалі «черезвичайки», а пізніше – супроводжувати знущання над людьми грою на піаніно. Уже в наш час ці листи майже столітньої давності потрапляють до рук скромного доцента, викладача історії. У вирі сучасного життя він іде слідами авторки пожовклих аркушів, переживає власну драму, шукає паралелі в подіях минулих років і знаходить своє кохання вже у круговерті Революції Гідності.
Хто така Роза, яку роль вона відіграла в житті юної актриси-піаністки і як переплелися складні перипетії життя героїв минулого і сьогодення, ви дізнаєтеся із нового роману Раїси Плотникової, який отримав спеціальну відзнаку «Вибір видавця» на міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова-2016».

Реквієм для Рози — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Реквієм для Рози», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Не чуди, папашо! За які такі статки ти б копав? Кого б найняв за зарплатню доцента? Та й хто б тобі те дозволив без паперів, на які теж потрібно купу бабла й такий дах, котрого тобі до гроба не мати?

– Ну, може, й так… Може, й не копав би, але докторську вже точно захистив би, а то вже ось скільки літ ходжу в доцентах.

– Ти нам зуби не забалакуй. Давай по справі говорити. Так пошукаєш плани чи як?

– Нічого мені шукати, – я маю таку пам’ять, що й те, чого не було, пам’ятаю, а вже те, що бачив раз, до смерті не забуду. Немає в мене ніяких таких мап і планів.

– Та-а-к… Значить, не домовились? – напустив на себе суворості той, що дратував мене папашею.

– Немає про що домовлятися.

На цьому наша перша, але не остання зустріч обірвалася. Колоритні особи зникли за дверима, залишивши по собі міцний дух чоловічих парфумів з домішками поту, бо спека на дворі стояла така, що навіть мозок плавився, як смалець на пательні, не кажучи вже про зайві кілограми ваги. Кілограмами я не переймався, бо зайвих у мене ніколи не було, а от за мозок таки трохи хвилювався – втрата свіжої думки завжди прикро дошкуляла. Та тривога, яка відтоді напосіла, покотилася кавалком і почала обростати домислами. Я знав, що накручую себе, але не на пустому ж місці… Підстави були вагомі: поява візитерів – раз, а по-друге – те, що я їм не сказав, було моєю мрією, довічним безсонням, фата-морганою… Але я мало кому говорив про сокровенне, щось трохи знала тільки моя єдина доросла доня, котра навчалася на останньому курсі одного з національних універів.

Коли б не це шалапутне дівча, я б уже не раз мав нагоду дістатися краю. Вона, Галюся, з перших днів свого свідомого життя була моїм затаєним тріумфом, моїм фантастичним струсом мозку, після якого настають феноменальні просвітлення й горизонт ширшає стократ. Напевно, я весь час перебільшував її здібності, але це насамперед було потрібно мені, а не їй. Зараз згадую Галюсині концерти на стільчику й дивуюся власній сліпоті, а точніше, глухоті. Ото, бувало, тільки-но з приймача вилетить перший акорд пісні, і голос вічної примадонни естради Алли Борисівни ознаменує початок нашого домашнього шоу, Галюся вже стоїть на верхотурі й страшенно фальшивим голосом виводить: «Міліон-н, міліон-н алих роз…» Голосок у моєї артистки був, але зі слухом ведмідь таки добряче побавився, і вона затягувала такої, що вуха нормальної людини мали б зів’яти вщент, але я радів тому солоспіву так, як зараз вже ніколи й нічому не радію. А ще у моєї малої була феноменальна пам’ять, і тут вже ніякої фальші. Мене перевершили стократ, але це той випадок, коли втішаєшся.

Тепер я вчуся потішатися самотністю. Навіть від тих, хто ще не зміг розчарувати, шарахаюся, встигаючи лишень чемно привітатися. Знаю, що лишаю себе живого спілкування, ховаючись у мушлю самоти. Мушу сказати, що мені в одинокості не так вже й затишно, але трохи затишніше, ніж там, де всі. Зберігаючи кілька антикварних штучок, які дісталися в спадок, хочу бачити своє житло майже аскетичним, бо колись відчув, що зайві речі – це тягар, який ми передаємо нащадкам. А хіба не аморально найбільше обтяжувати тих, кого любиш? Комусь може здатися, що в мене просто якийсь невизначений різновид фобії, бо мій страх породжує безліч обмежень. Я боюся мати більше, ніж потрібно людині. Може, хтось із заможних людей скаже, що це невдахи так виправдовують себе, щоб потайки спливати жовчю, заздрячи багатіям, але я тільки раз у житті відчув під ребром тягучу й липку, як жуйка, ознаку заздрості. І це аж ніяк не стосувалося такого стандартного предмета задоволення, як гроші чи бездуховні речі.

Моє шалапутне дівча завдяки покійній бабусі надбало трохи незалежності й живе в квартирці завбільшки з наперсток. Великий зеленоокий годинник у її крихітній вітальні весь час показує четверту годину. Галюся каже, що вона, народжена о четвертій годині ранку, зупинила час, щоб гостріше відчувати власну минущість і не гаяти себе задарма. На цю думку її наштовхнула Ліна Костенко. Пам’ятаєте? «Бо то не час минає, це ми – минущі».

Дзвінок на стаціонарний відірвав мене від роздумів, і рідний голос студентки археологічного факультету випалив кулеметною чергою:

– Та’, чуєш, ми з Яриком їдемо в Лубни. Можеш собі уявити, що я наблизилась до твоєї мрії? Це ж у якому році отой знаменитий археолог останній раз вів там розкопки? Здається, у двадцять другому? А ти не знаєш, коли ще щось там копали? Та’, збери мені все-все про лубенську Замкову гору.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Реквієм для Рози»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Реквієм для Рози» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Эльвира Плотникова - Игра стихий
Эльвира Плотникова
Эльвира Плотникова - Родственный обман
Эльвира Плотникова
Эльвира Плотникова - Игра в дракошки-мышки
Эльвира Плотникова
Татьяна Плотникова - Плетение из бумажных лент
Татьяна Плотникова
Татьяна Плотникова - Потолки своими руками
Татьяна Плотникова
Алла Плотникова - Консультируй и продавай
Алла Плотникова
Раїса Плотникова - Марго та сексот
Раїса Плотникова
Наталья Плотникова - Осиново
Наталья Плотникова
Наталья Плотникова - Серебряная пыль
Наталья Плотникова
Татьяна Плотникова - Как сохранить урожай
Татьяна Плотникова
Отзывы о книге «Реквієм для Рози»

Обсуждение, отзывы о книге «Реквієм для Рози» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x