Ірина Мацко - Мигдаль для серця (збірник)

Навшпиньки, щоб не розбудити, підкрадаєшся, лягаєш поряд. І раптом… цілунок. Нічний, теплий і ніжний, трепетний цілунок у скроню. Легкий, ніби метелик, щоб не розбудити. Турботливо і щиро… солодко…

Ти думаєш, що я сплю, мирно посапуючи під покривалом, згорнувшись, як кошеня, клубочком, цілуєш у скроню, а потім у плече… Це твоє «на добраніч». Боюся поворухнутися і видати себе. Нехай. Думай, що я сплю. Та я знаю, що, напевно, це найінтимніше освідчення. Бо ти цілуєш саме тоді, коли думаєш, що я не чую і не бачу, коли сплю. Тому це найщиріше, адже не напоказ, не «для відмітки»…

Секрет страви

А зранку так смакує приготовлена твоїми руками та зігріта променем ніжності і любові вранішня кава…

– Дякую, рідний…

Порція

3 сторінки

Час приготування

10 хв.

Поживність

Додасть сили та рішучості

Щоб смакувало краще

Страва гаряча і гостра, тому її добре споживати, повільно запиваючи холодним напоєм розважливості.

Вогник попереду!

Що це?

Невже я нарешті зігріюся біля цього вогнища?

Завтра ж Різдво. А у цей час різні дива трапляються.

Скільки років минуло відтоді, як я покинула дім, який завжди був моїм прихистком! Тільки зігрітися там чомусь не могла. Здавалося, у ньому оселився вічний холод. Влітку, навесні, восени і взимку – ненависний холод, що заповзав у серце, скручував пальці, крижанів очі, робив їх скляними та мертвими. Довго терпіла, заспокоювала себе, що так треба, що так і має бути – всі ж так живуть. Але холод ставав нестерпним. У голові була тільки одна думка: зігрітися. Хоч на мить, хоч на хвилину. Якось увечері у домі з’явилась іскра. «Невже все налагодиться? Невже дочекалася?» – подумала. Але від легкого вітерця з віконної шпарини іскра, ледь спалахнувши, погасла. І з нею згасла остання надія.

Тоді й вирішила: все, досить. Краще замерзнути десь дорогою до багаття, ніж нидіти у вічному холоді, від якого кожна жилка, кожен нерв застигає.

Вирушила у Різдвяний вечір на пошуки тепла.

«Безумна! Куди ти? Повернися! Тут же твій дім!»

«Так, дім мій, лише нема тут мого вогника! Нехай безумна, зате вільна!»

Тоді я довго блукала у темряві людських доль та стосунків. Спотикалася, падала, боляче обдирала лікті, коліна, але вставала і йшла далі. Шукала.

Будинок із яскравим вогником у вікні ставав усе ближчим. Крізь темряву, густий сніг, що клаптями, наче лапами, затуляв очі, вже було видно його обриси. Маленький й акуратний. Відразу сподобався.

Постукала.

Двері відчинилися.

Теплом і затишком огорнуло, обняло ще з порога. Посередині просторої зали палахкотіло у каміні велике яскраве вогнище.

На столі стояло дванадцять пахучих та гарно прикрашених страв.

– Повісь своє фото на стіні й залишайся жити у мене. Може, я той будинок, який ти шукала. Я збудував себе для тебе!

Тієї ночі в теплих обіймах мені снилися казкові, чарівні сни.

Секрет страви

Таки справді перед Різдвом дива бувають. Потрібно лише повірити в це.

Порція

3 сторінки

Час приготування

10 хв.

Поживність

Допоможе відновити втрачене

Щоб смакувало краще

Ця страва потребує доброї пригорщі терпіння та вдячності.

– Ти моя єдина, рідна і кохана, найкраща у світі! – говорив він колись давно, коли тільки зустрічались. І коли побрались, і ще якийсь час, поки… Поки не надломилося, не розірвалося чи обірвалося… А потім дякував за діток. За перше, другу, а дуже скоро – і за третю. Але й це не врятувало. Прірва глибшала. Ставала проваллям, у яке обоє скидали свої обра́зи, сподівання, надії, відчай, сльози… Він ніколи не любив її сльози. Не звертав на них уваги. А вона? Чи зважала на його важкі хвилини? Так багато всього минуло. Чи згадають тепер усе, та й чи варто?

Чи варто… Але ж стільки років разом, стільки пережито, передумано, перетішено, перестраждано. І діти – чудові, розумні, веселі, тільки маленькі ще. Дивляться на них невинними оченятами, а поцікавитися, що болить, не наважуються. Чому мама й тато не такі, як раніше? Не радісні, не веселі, не щасливі? Чому не обіймаються, як у фільмах показують, десь у коридорі чи на кухні ніжно й по-родинному, трепетно. Чому мама вже не плаче, коли тата довго нема вдома?