Тимур Литовченко - Принц України

– О-о-о, в цьому не було потреби! – Головний лікар шпиталю запосміхався, замахав руками і пояснив: – Адже вона була одягнена так, як це й годиться людям її професії. Себто в цю саму балетну сукню… в так звану пачку. Тільки чомусь не класичного білого, а червоного кольору.

– Ну, це ж російська балерина! Російська, себто червона, – засміявся гауптштурмфюрер. Головлікар шпиталю собі щось мугикнув під ніс, потім додав голосніше:

– І туфлі ці балетні. Теж спеціальні.

– І теж червоні?

– Абсолютно вірно, гер гауптштурмфюрер!

Знову посміялися.

– Але дозвольте, якщо фройляйн балерина була одягнена у все червоне, як же так сталося, що її не помітили?! Адже вона мала би виділятися серед інших вбитих і поранених росіян, як, припустімо, квіточка маку на трав’янистому пагорбі.

– Вона була ще і в такому собі широкому військовому плащі.

– Ага, розумію, розумію… Росіяни називають його «плащ-наметом». Тоді розумію, так… Але втім… Стривайте! Ви ж тільки-но стверджували, що фройляйн була в червоній пачці та ще й у червоних пуантах, а тепер раптом говорите про військовий плащ-намет…

– Ні-ні, ви не зрозуміли: цей величезний плащ був накинутий зверху червоної балетної сукні й геть приховував її. А якщо якісь там деталі незвичайного сценічного вбрання й визирали назовні, то в метушні під час артобстрілу їх цілком могли сприйняти як кров. Тому під час відходу росіяни навіть не підійшли до фройляйн.

– А як же її товариші? Інші артисти, себто…

– Хтозна! – Головлікар лише плечима знизав. – Очевидно, відступили разом з російськими солдатами, вважаючи балерину вбитою. Наша контратака на тій ділянці фронту була несподівано успішною на тлі загального відходу вермахту з території генерал-губернаторства, який має місце останнім часом і який…

– Е-е-е, гер лікар! – Гауптштурмфюрер примружився і погрозив головлікареві пальцем. – Не годиться так говорити, будьте ласкаві добирати слова, обговорюючи ситуацію на фронті. Самі знаєте, чим може скінчитися сіяння панікерських настроїв у військовий час.

Головлікар зрозумів, що перед ним все ж таки представник СС (хоча і належить він до фронтовиків з ваффен-СС [5] Військові формування СС, утворені з т. зв. «резервних військ СС». ), та опустив очі додолу.

– Втім, не зважайте. Я збережу в таємниці вашу оцінку поточної ситуації. Як інтендант фронтової гренадерської дивізії, а не якийсь там тиловий пацюк, я сам бачу дуже багато чого. Тому давайте-но краще повернемося до балерини-росіянки… До речі, нагадайте, як звуть цю фройляйн?

– Олександра Тимченко.

– Ну так, звісно… Отже, при раптовому відступі її кинули свої ж, визнавши вбитою. Себто вона серйозно постраждала?

– Ну-у-у, це з якої точки зору дивитися.

– Себто? Я, знаєте, хотів би дізнатися про всі подробиці.

– А навіщо це вам, гер гауптштурмфюрер?

Головлікар і відвідувач втупилися один на одного і деякий час мовчали. Першим здався есесівець:

– Я не знаю, як вбачається подальша доля цієї балерини вам або комусь іншому, але особисто мені хотілось би залучити фройляйн росіянку на службу до нашої дивізії. Після повного одужання, зрозуміло.

– На службу?! Ах, он воно що…

– Ну так. От саме тому і хотілося б докладно дізнатися, що з нею.

– А-а-а… в якій якості вона може служити у вашій дивізії?

– Гер лікар, скажіть, а ви самі якої думки з цього приводу?…

Висловити свою думку головлікар не зміг, замість цього відкинувся назад і гучно зареготав. Відвідувач анітрохи не зніяковів, а з доволі-таки байдужим виглядом чекав, доки раптові веселощі нарешті минуться. Дочекавшись слушного моменту, зауважив вельми буденним тоном:

– Абсолютно вірно, вона може, наприклад, навчитися надавати першу медичну допомогу пораненим бійцям. Яких буде ще чимало, на жаль.

– Першу… ха-ха!.. Допомогу?… Ха-ха!.. Вона?… Хи-хи!..

За інерцією головлікар все ще продовжував посміюватися. Відвідувач же залишався серйозним:

– Всі, чия робота так чи інакше пов’язана зі спортом, мають знати, як влаштоване людське тіло й різні його органи. Звідси до вміння професійно надавати медичну допомогу – один лише крок. Сказане безпосередньо стосується і професійних танцюристів також.

– Ах, он воно що… А я вже вирішив, що… Хоча…

Нарешті припинивши сміятися, головлікар віддихався й заговорив в колишньому оповідальному тоні:

– Ви маєте рацію, гер гауптштурмфюрер, це ваша особиста справа, яким чином використовувати полонену фройляйн росіянку у вашій гренадерській дивізії. Тим паче, що, на відміну від інших ваффен-СС, вашим бійцям не потрібно дотримуватися законів расової чистоти. [6] На службу в СС приймалися виключно «чисті» в расовому плані особи, яким, окрім всього іншого, заборонялося мати сексуальні зв’язки з «расово неповноцінними» людьми. Чому закони расової чистоти не стосувалися дивізії, яку представляв гауптштурмфюрер, стане зрозумілим невдовзі. Зробите ви її сестрою милосердя або ще ким завгодно – я не втручатимусь. Це ваші справи.