Марк Виктор Хансен - Курячий бульйон для душі. 101 історія про кохання

Шлях до сміттєбака був через кілька коридорів і пожежний вихід, тому ми вирішили створити щось на кшталт пожежного ланцюга. Одна людина брала шматок декорації, тягла її коридором і передавала іншій, яка своєю чергою проходила коридором і передавала предмет наступній людині. Таким чином, по ланцюжку сміття діставалося останньої людини, яка чекала біля сміттєбака, щоб викинути його. Цією людиною був я.

Я працював уже близько двадцяти хвилин і достатньо добре вправлявся. Білявка, яку я бачив в аудиторії, пронесла двофутовий 5 5 1 фут = 30 см. шматок деревини, який я галантно жбурнув у сміттєбак однією рукою. Руденька принесла маленький шматок полотна, який я ефектно перекинув через плече. Тоді з’явилася Кетрін. Але тоді я не знав, як її звати.

Кетрін була подружкою тієї милої брюнетки, яка сиділа позаду в аудиторії. Під час лекції вона уважно слухала викладача і поставила кілька кмітливих питань. Вона була вдягнена у звичайну фланелеву сорочку і сині джинси. Її макіяж не був яскравим, і вона спокійно відреагувала, коли нам наказали викинути сміття.

Кетрін несла задник розміром два на шість футів. Задник – це така дерев’яна рамка, на яку кріпиться полотно. Після фарбування його можна використовувати як декорацію стіни в садку або яскравого неба. Хоча задник не був надто важким, нести його було таки незручно. Мене вразив той факт, що вона взагалі зголосилася нести щось важче за три фунти 6 6 1 фунт = 450 г. .

– Дякую, крихітко, – сказав я, нахиляючись, щоб узяти задник. Думав, що словом «крихітка» я її вражу.

– Усе нормально, – відповіла вона, – я тримаю.

– Гей, – усміхнувся я усмішкою Бреда Пітта. – Я ж тут. Я тобі допоможу.

Кетрін похитала головою, а тоді сказала:

– Нахилися.

– Що?

Кетрін повільно повторила.

– На-хи-лись.

Я стояв біля залізного сміттєбака, який заввишки був добрих 6―7 футів від землі, і не розумів, що вона збирається зробити.

– Слухай-но, – почав я, – чому б тобі просто не дати мені…

Без зайвих слів Кетрін відхилилася назад, схопила задник двома руками і жбурнула його вперед. Я вчасно нахилився і побачив, як він пролетів просто над моєю головою і потрапив у сміттєбак. Коли деревина вдарилася об днище, воно видало різкий металевий звук. Я вчасно повернувся і побачив усмішку на обличчі Кетрін. Вона кивнула мені, обтрусила руки і пішла геть. Пам’ятаю, як я стояв, згорблений, ледве не ушкоджений летючою декорацією, і думав: «Сильна дівчина».

У ту мить я дізнався все про свою майбутню дружину. Я дізнався про її силу (фізичну й моральну), про її вперте почуття незалежності та про дивне почуття гумору. Через два роки ми почали зустрічатися, а ще за три – одружилися. Того дня, біля сміттєбака, я зустрів дівчину своєї мрії. Щоб зрозуміти це, мені лише довелося зачекати, доки вгамується тремтіння в колінах.

«Мої профільні предмети в цьому семестрі – це англійська, математика і справжнє кохання… А твої?»

Після розлучення я кілька років зустрічалася з напрочуд милим чоловіком, який усупереч цьому не міг узяти зобов’язання на себе бути зі мною і мати спільне майбутнє. Ми розходилися й сходилися безліч разів і зрештою наважилися поставити крапку в наших стосунках раз і назавжди. Це було нестерпно, але на той час найправильнішим, що ми могли зробити одне для одного.

Після розриву наших стосунків я відхрестилася від чоловіків. Я була матір’ю-одиначкою двох маленьких дітей і балансувала між повною зайнятістю на роботі й материнством. Це мені здебільшого вдавалося добре. Сильного бажання, щоб у моєму житті хтось опинився, у мене не було, хоча іноді я хотіла мати друга та коханця. Але з огляду на обставини простіше було не заводити його.

Весна 2001 року. Я вже шість років у складі ради директорів Американської кардіологічної асоціації. У межах своїх обов’язків я добровільно організовую щорічний благодійний бал. Шукати спонсорів і лоти для аукціону чомусь видавалося мені гламурнішим, ніж інші заходи обслуговування. І Господь мені свідок, гламуру в моєму житті матері-одиначки якраз і бракувало.

Оскільки це був мій останній строк в асоціації, я зі шкури пнулася, аби цей захід був найособливішим. Бал проходив у новому готелі в Діснейленді в Каліфорнії. Ми запросили грати на святкуванні Девіда Бенуа 7 7 Американський джазовий піаніст. , а аукціони приваблювали всіх наших гостей. Здається, моя лебедина пісня була виконана, але ввечері перед заходом я не могла перетравити думку, що знову відвідаю ще один бал без пари.