Марк Виктор Хансен - Курячий бульйон для душі. 101 історія про кохання

– Отже, як ви з ним познайомилися? – Моя однокурсниця сіла поруч зі мною в кафе, трохи нахилившись, аби краще роздивитися мою обручку зі смарагдом.

Це було звичне питання, яке ставили мені люди, дізнавшись, що мені дев’ятнадцять і я заручена, але мені завжди доводилося боротися з бажанням скривитися. Я знала, що, як би ввічливо я не відповіла, вони все одно битимуться об заклад, що наші стосунки будуть нетривалими.

– Ми познайомилися онлайн…

– О, то вам допоміг Інтернет? – запитала вона. Був 1999 рік, і майже кожна новина, пов’язана з Інтернетом, була про те, що він ідеально підходить для пошуку кавалера і/або сексуального хижака.

– Ні. Ми познайомилися онлайн, але знали одне одного не дуже добре. Я жила в Каліфорнії, а він – в Огайо. Ми були підписані на фан-групу однієї відеогри, і нам обом подобався гурт «Journey». Отже, Джейсон збирався в подорож, аби розвіртуалитися з людьми з нашої фан-групи, і так сталося, що саме тоді «Journey» виступав якраз недалеко від мене. Я запитала, чи не хоче він піти на концерт, а коли ми зустрілися, то одразу закохалися.

– Він тоді служив на флоті?

Я похитала головою.

– Ні. Він пішов на службу згодом, за шість місяців по тому. Ми заручилися просто перед його від’їздом до навчального табору.

Коли однокурсниця йшла геть, її обличчя було спокійне, але я бачила, як вона впорядковує у своїй голові факти: стосунки двох молодих людей засновані на Інтернеті, відеоіграх і музиці; він служить на флоті; вони перебувають на двох протилежних узбережжях. Це звучало так, наче розлучення нас не обмине, якщо ми взагалі дістанемося вівтаря.

Я розуміла, як виглядає ця ситуація. І Джейсон також. Його друзі й родина відреагували скептично. Ми ніяк не могли захистити себе і своє кохання словами, не виставивши себе дурними та незрілими.

– Ні, – казав Джейсон, – ми доведемо їм. Треба справді зробити це.

У казках і поп-культурі кохання з першого погляду перебільшено, наче співає божественний хор і відкриваються небеса. Насправді все відбувається майже непомітно. Ми познайомилися й одразу стали друзями. Джейсон був тим, кому я могла довіряти, уважливим і порядним.

Ситуація стала ще приголомшливішою, коли він справив таке ж саме враження на моїх надтурботливих батьків. Вони дозволяли мені поїхати на велосипеді до будинку моєї бабусі за десять хвилин від нас лише за тієї умови, якщо я, приїхавши, зателефоную додому, аби батьки знали, що я у безпеці.

Але цей стоїчний хлопець миттєво заслужив їхню довіру і повагу.

Через те, що ми жили на відстані тисяч миль 4 4 1 миля = 1,6 км. одне від одного, наші перші залицяння відбувалися переважно за допомогою телефону й Інтернету. Наші нечасті зустрічі ми проводили за посиденьками в настільні ігри та під час повільних мандрівок торгівельним центром. В останній свій приїзд, перед тим як піти на службу, Джейсон продав свою побиту автівку й купив мені каблучку. Не було ніякого офіційного освідчення, ми й так дійшли висновку, що одружимося, а каблучка просто робила все зрозумілим для інших. Коли Джейсон був у навчальному таборі, я підрахувала: ми були разом одне з одним лише три тижні з минулих півроку. Напевно, наше поспішне заручення мало безглуздий вигляд – і, дивлячись на ці цифри, я розуміла чому, – але я й досі вірила, що в нас усе буде добре. Джейсон почувався так само і тримався за кожне моє повідомлення, яке я висилала йому, тоді коли впродовж наступних тижнів його товариші-моряки отримували щораз більше прощальних листів від своїх подружок.

Наше возз’єднання сталося за півроку, коли Джейсон пішов із флоту. Було Різдво, і Джейсон у моїх обіймах був найкращим подарунком. Ми витримали сумніви інших людей стосовно наших стосунків, і наше кохання виявилося сильнішим. А Джейсон і досі захоплено грав у «Ерудита», і, коли він роздумував над своїми ходами, я мала достатньо часу на те, аби відновити в пам’яті його гарне обличчя. А коли наставала моя черга ходити, я ловила на собі його такий самий задумливий погляд.

Ми купували різдвяні подарунки, і Джейсон випадково скинув подушку з горішньої полиці мені на голову.

– Домашнє насилля! – вигукнув сусідній покупець, дражливо усміхаючись. – Я свідок!

Джейсон подивився на мене, його обличчя сяяло.

– Домашнє! – сказав він. – Той тип думає, що ти моя дружина.

– Я нею стану, – відповіла я, стискаючи його руку. Після того випадку пройшло ще півроку, коли ми побачилися знову. На цей раз це було наше весілля. Я йшла проходом під оркестрову версію теми із серії відеогри «Final Fantasy», а біля вівтаря на мене чекав Джейсон у білій парадній формі ВМС. Наступного дня ми спакували все моє життєво необхідне майно у вантажівку і проїхали довгий шлях від Каліфорнії до мого нового дому у Південній Кароліні.