Марк Виктор Хансен - Курячий бульйон для душі. 101 історія про кохання

Я не очікувала легкого життя, і це добре, бо складнощі таки були. Я ніколи не була далеко від батьків більше ніж тиждень, а тут раптом опинилася на відстані 3000 миль і жила на межі бідності. Але в мене був Джейсон, а в нього була я, і локшина швидкого приготування смакує добре, коли ти закоханий. Ми не тільки залишилися разом, але й були задоволені. Минули роки, і ми переїхали з Південної Кароліни до Вашингтона. Джейсон почав підготовку до відрядження, і саме тоді я дізналася, що вагітна.

Ті піврічні посухи без Джейсона, коли ми зустрічалися, виявилися хорошою практикою під час відрядження. Завдяки тим самим навичкам – постійним листам та імейлам, пакункам із солодощами, сну із телефоном поруч про всяк випадок – ми лишалися сильними, коли були окремо одне від одного. Під бурхливим впливом гормонів і самотності я ридала, коли на радіо звучали деякі пісні, особливо наша пісня «Faithfully» у виконанні гурту «Journey».

Джейсон повернувся додому саме вчасно, якраз перед народженням нашого сина Ніколаса, але менше ніж за рік по тому він знову поїхав у відрядження. Через рік після цього Джейсон залишив військово-морський флот, і ми знову протягли себе через усю країну до нового будинку.

Наступного року наш десятирічний ювілей. Ми пережили кілька відряджень, об’їздили країну вздовж і вшир, але й досі якимсь чином кохаємо одне одного. Я дотепер відчуваю метеликів у животі, коли Джейсон заходить у двері після довгого робочого дня, і ми й донині проводимо запеклі матчі з «Ерудиту» в призначені для цього щотижневі вечори. Ми разом вправляємося з діагнозом Ніколя (у нього «аутизм») і його особливими потребами. Ми досі разом, незважаючи ні на що, досі любимо гурт «Journey», відеоігри та одне одного. Справжнє кохання не означає, що все легко, – це значить, що за нього варто боротися.

І тепер, проживши разом із Джейсоном багато років, я більше не боюся людей, які питають, як ми познайомилися.

Люди часто питають мене, коли я дізнався, що моя дружина, з якою ми в шлюбі вже двадцять п’ять років, саме та дівчина. Я завжди відповідаю, що знав це раніше, навіть до того, коли дізнався її ім’я.

Усе сталося ясного свіжого осіннього дня в перший мій день в університеті. Це було фактично моє перше заняття. Моєю профільною дисципліною було театральне мистецтво, і першою парою була театральна майстерність. Мій куратор запевнив мене, що цей курс буде чудовою можливістю познайомитися з усіма студентами, які вчитимуться разом зі мною наступні чотири роки.

Отже, усі ми – сорок гучних, нервових, збуджених підлітків – прийшли на першу пару в університеті. Ніхто з нас не знав, на що очікувати. Ми були незнайомі одне з одним. Кожен із нас був рішуче налаштований показати, наскільки талановитим він є. Я прийшов на лекцію трохи раніше, аби роздивитися однокурсників. Ось гарненька білявочка, онде шикарна руденька, а позаду поруч зі своєю подругою – мила брюнетка. Я повільно й поважно пройшовся до місця в кінці аудиторії і сів біля вікна. Я був переконаний, що дівчата помітили мій природний вигляд «головного героя».

Звичайно, театральна майстерність – це не якісь курси. Це був вступ до спеціальності. Отже, минуло півтори години лекції з історії театру Заходу, і наш викладач оголосив, що настав час для практичних занять. Ми всі сподівалися, що це означає те, що ми вийдемо на сцену. Що ж, ми справді туди потрапили. А потім зійшли. Наш викладач провів нас сходами до головної зали, на сцену, через запасний вихід і до театральної майстерні. У холі було чутно наші розчаровані голоси.

– Гаразд, – сказав викладач, ледве стримуючи сміх, – я знаю, що всі ви майбутні оскароносні актори і хотіли б зараз бути перед завісою, а не позаду неї (за іронією долі один із моїх однокурсників таки отримав «Оскар»). Але саме тут починається магія, – виголосив він. – Ось де ви забрудните свої руки. Театр – це не лише оплески. Театр – це тяжка праця. Тут потрібно працювати, коли хочеш чогось досягти. До речі, щодо праці: вашим першим завданням буде вичистити сховище і винести все сміття в бак на вулиці. – Студенти знову невдоволено загули.

Насправді це завдання мене не дуже стурбувало, але кілька дівчат таки засмутилися. Щоб справити враження, вони прийшли гарно вдягнуті, із бездоганним макіяжем, вишуканими зачісками та свіжим манікюром. Вони не планували бруднитися, аби показати свою майстерність. Отже, хлопці хизувалися тим, що виносили важкі предмети, а дівчатам лишилися менші речі, які було зручніше пересувати.