Тимур Литовченко - Книга Відлиги. 1954-1964

– Не хвилюйтеся, тату, я мамі не писатиму й не розповідатиму також. Ні тепер, ані будь-коли. Можете заспокоїтися.

– Ну і молодець! – батько аж просяяв, і в напівтемряві коридору Назарові чомусь здалося, що запах «Шипру», яким щедро побризкав клієнта перукар, раптом посилився. – Це наші чоловічі справи, і матері в них суватися зовсім ні до чого.

– Ну так, ясна річ.

– А за це я тебе завтра поведу в одне дуже цікаве місце…

– В яке ще цікаве місце?

Зважаючи на те, ким виявився «фронтовий товариш» Дунця-старшого, молодий чоловік умить надумав собі бозна-що, та, прочитавши на його обличчі лихі думки, батько лише розсміявся:

– Облиш, синку! Завтра побачиш. І обіцяю, що тобі сподобається.

Оскільки вони і справді зголодніли з дороги, господиня кімнати спочатку трохи нагодувала обох гостей, а вже потім почали випивати. Також батько багато розпитував Капітоліну про старих бойових товаришів, імена яких Назарові були абсолютно незнайомі. Не дивно, що молодий чоловік поступово засумував. Зрозумівши це, Амос раптом попросив:

– Агов, синку… А почитай-но нам щось Лесине.

– Лесине?! – здивувалася вже трохи захміліла господиня кімнати. – Що іще за Леся… та ще і в моєму домі!..

– Леся Українка! – розсміявся батько і пояснив: – Мій Назарко просто закоханий у її творчість, він… А-а-а… Нехай краще вірші почитає, ніж я розказуватиму! Почитай, Назарко, еге ж? Тебе ж та-а-ато про-о-осить…

– Та зараз, не переймайтеся.

Притримуючись за стілець, молодий чоловік підвівся, трохи відкашлявся і виразно продекламував:

По завершенні всі троє деякий час мовчали, потім Капітоліна обійняла Амоса за плечі й повторила замислено:

– Оповити, мов плющ…

– «Мов плющ, обняти», – несміливо виправив її Назар.

– Ну гаразд, нехай обняти. Я просто згадала, бо мого теж Плющем звали. Ти мого Плюща пам’ятаєш, Амосику? Він же мені халатик цей шовковий і здобув у якості трофея…

– Аякже! – охоче підтвердив батько.

– Отож я і пригадала.

Вона відвернулася й раптом попросила знов:

– А ще чогось почитати можеш?

– Із задоволенням… «Вечірня година» називається. Читати?

– Давай, синку, читай.

Молодий чоловік набрав повні легені повітря і з придихом продекламував:

Знов довго мовчали, аж поки Капітоліна наважилася спитати:

– Послухай-но, Назаре… Тобі самому на Волині бувати довелося?

– Ні. Тільки оці вірші…

– А ми з твоїм татом Волинь ту від фашистів визволяли. І з моїм Плющем також… Чи правду я кажу, Амосе?

– Так, Капочко, так, – погодився батько.

– І ще спитати дозволь… Чи ти точно на медика вивчитися хочеш?

– А-а-а… що, ви хіба не думаєте, що… – розгубився молодий чоловік.

– А може, тобі б той… на артиста вивчитися? Читаєш добре.

– Капочко, та ти що таке кажеш?! На артиста… Пхе!!! – Амос аж сіпнувся. – На артиста кожен дурень вивчитися може, але що з того?! От дохтур – я це розумію! Люди завше хворіли, хворіють і хворітимуть. Отож лікувати їх завше треба, хоч би що… І як Назарко мій на дохтура вивчиться, то матиме в житті надійний кавалок хлібу, що б там не сталося. А артист твій що?! Як людині припече, то вона й без віршів тих проживе.

– Та-а-ату-у-у!..

– Помовч, Назаре, коли старші кажуть, май повагу!

– Та я маю і до вас, і до… до тітки Капи також.

– Ну то й добре, що маєш. Отже, Капочко, ти мені хлопця з пантелику не збивай. Як ми всією сім’єю вирішили, щоб на дохтура він вивчився – то нехай вчиться, як вирішили. Бо якщо хлопцеві моєму меншому не в медицину іти, то назад до Бакоти вертатися доведеться. А у нас там, Капочко… Знаєш, скільки там у нас народу під час повоєнного голоду повмирало?! Дві третини села, вважай – отак! Бо до війни був один розумний жид, Мошком звався, який в лиху годину своїм хлібом жидівським все село нагодував, а тепер добре, що моя Аґлая раз на тиждень на колгоспних посадках, що на місці старих монастирських фільварків 9 9 Фільварок (фольварок, польськ. folwark) – панський хутір, багатогалузеве господарство, орієнтоване на виробництво збіжжя на продаж (рідше на тваринництво і сільськогосподарські промисли), на територіях зі складу колишньої Речі Посполитої аж до XIX ст. На Правобережній Україні і в Галичині фільварки зберігалися подеколи до революції 1917 року, а в Польщі – подеколи аж до Другої світової війни. , горох ночами обривала. Та ще й поталанило їй, що сторож не схопив, бо Палажку Ґирлижиху за таке саме у степи казанстанські… тьху ти – в казахстанські… А-а-а, один хрін десятку впаяли й ні на які обставини не зглянулися!..