Анна Шила - Острів кохання

Жульєн довго не міг відпустити Анну зі своїх обіймів в аеропорту.

– Чекатиму на тебе в Янгоні. Приїзди, як зможеш, – прошепотів він. Ще раз обійняв Анну, палко поцілував:

– Ну все, йди, бо я спізнюся на літак…

Анна, не оглядаючись, побігла до машини, хоча все єство її тяглося до Жульєна.

Кінець року виявився важким і холодним. Усі готувалися до Нового року і Різдва. Подарунки, ялинки. Шалені затори і черги у місті. Друзі не впізнавали Анну, для якої Новий рік завжди був особливим святом. Але цього разу вона відмовлялася від усіх запрошень на вечірки. Ігнорувала всіх. Не забувала лише про батьків і бабусю, для них з особливою увагою готувала маленькі подарунки.

Мама допитливо поглядала на Анну, вбачаючи в її поведінці дивні зміни та перепади настрою. Батько (професор одного з провідних навчальних закладів і винятково мудра людина) лише перезирався з матір’ю, та у жіночі справи не втручався. Але матуся одного вечора, дочекавшись доньку в гості, закрила двері на кухні й поставила перед нею запашний імбирний чай.

Анна сподівалася, що хтось зайде до кімнати і таким чином урятує її. Мати ж не поспішала, до чаю відкрила ще й коробку з трюфельним шоколадом. Спочатку поцікавилася, як справи у редакції. Вона знала, що Анна давно мріяла знайти нову роботу, нові цікаві проекти.

– Доню… – почала мати. – Ми з татом вирішили, що з нового року ти можеш звільнитися, якщо бажаєш. Ти здобула вже достатньо досвіду, щоб пошукати щось більш престижне і цікаве. До речі, я нещодавно побачила інформацію, що в редакції французького журналу Vogue є вакансії…

Анна ледве не пролила чай на білу скатертину, скрикнула: «Мамо! Вони мені вже телефонували, а я двічі їм відмовляла! Я боялася, що ви з татком мене не зрозумієте…»

– Твій Vogue телефонував уже й батьку, – у відповідь розсміялася мати.

– Боже, мамо! Тату?! Vogue? – Анна застрибала, як підліток! – Я згодна! Згодна! – радо скрикнула вона.

Журнал Vogue – улюблене видання, яким Анна зачитувалася до нестями. Вона скуповувала всі випуски, де тільки могла. Полиці її кімнати були заставлені виданнями цього журналу. Ще минулого року головний редактор Vouge знайшла особистий блог Анни в інтернеті, який вона вела французькою мовою, і запросила на зустріч. Анна погодилася і того ж дня отримала пропозицію до співпраці. Радіючи, вона повідомила батьків, які зустріли її новину стримано. Батько, шанований науковець і професор філології, був проти гламурного несерйозного видання. Він сподівався, що донька за його прикладом обере шлях науки.

Її робота у редакції літературного часопису відповідала його уявленням про кар’єру доньки. І хоча платня мізерна, а статті щодо досягнень науки скупі, все ж батько вважав цю посаду більш відповідною для доньки. Анна покірно погодилася з батьком, але тайкома все ж таки співпрацювала з Vogue (використовуючи псевдонім). Хоча її довго переконували прийняти їхню пропозицію.

Сьогоднішня новина стала для неї найкращим різдвяним подарунком.

Анна побігла до батька, який працював у своєму кабінеті:

– Татусю! Я така щаслива… Я тебе обожнюю!

А той вдавано серйозно відповів, що, незважаючи на свою нову роботу, Анна має пообіцяти йому захистити дисертацію на серйозну наукову тему. Донька розцілувала батька в обидві щоки. Затим Анна помчала до бабусі.

– Бабусю! Це неймовірна новина! Я мріяла про цю роботу з дитинства…

Мати зачекала, поки Анна вгамується, й уважно глянула доньці в очі:

– А що іще нового у тебе, доню?

Анна відвела погляд.

– Усе по-старому, мамо. Все добре, – відповіла Анна.

– Може, щось нове в особистому житті? – стримано спитала мати.

– Мамо … – досадливо прошепотіла донька.

Анна уникала розмов про особисте життя. Вона добре розуміла, що батьки чекали на онуків. Але перша закоханість не завершилася очікуваним весіллям. Те, про що мріяли батьки, не реалізувалося. Батьки були тактовні, але все ж таки мати час від часу заводила розмову на «діткливу» тему. Адже життя непомітно спливало. Лише бабуся ніколи не квапила улюблену онуку. Так буває: у людей запізно, а у Бога – саме вчасно…

В університеті (на один курс раніше від Анни) навчався Андрій – високий кароокий красень. Вони познайомилися в університеті, але, як виявилося, їхні батьки зналися ще зі студентських років. Андрій став частим гостем у їхній родині. Хлопець писав вірші й пісні, організовував музичні вечори, а на останньому курсі, випадково взявши до рук гітару, вже не випускав її зі своїх обіймів.