Петро Лущик - Манускрипт з минулого

– Розказуй, що тебе привело до мене? – нетерпляче запитав Василь, присівши навпроти Павла.

Той замість відповіді дістав із внутрішньої кишені куртки невеликий згорток і поклав на стіл перед Гутовим.

– Що це? – не зрозумів Василь.

– Твоя частка, – відповів Павло.

Василь недовірливо розгорнув папір і виклав перед собою доларові банкноти.

– Ти?..

– Фурія розплатилася зі мною, – пояснив Павло. – Виявилася навіть чесною, хоч це мене також здивувало.

– Почекай! То ти все ж закінчив роботу? – здивувався Василь. – Але як?

– Як кажуть у нашому цеху: з допомогою молотка, зубила і якоїсь матері можна зробити все, навіть те, чого зробити не можна в принципі. Я вирівняв стіну. Фурія перевірила особисто. Знаєш як? Приклала велику лінійку до стіни і перевірила, чи немає щілини.

– Я так розумію, щілини не було.

–Ти правильно мислиш. Ти вже пробач, але з твоєї частки я вирахував останній день, – повідомив Загородній.

Гутовий лише махнув рукою.

– Пусте, – сказав він. – Я вже попрощався з цими грошима. Мало того. Я навіть уже знайшов собі нову роботу. Жити ж треба на щось!

– Мене візьмеш? – несподівано поцікавився Павло.

Василь хитро подивився на нього.

– Я саме шукаю собі напарника.

– Шукаєш?

Гутовий усміхнувся знову.

– Якщо чесно, то шукав до цієї хвилини. Зізнаюся, що іншого напарника мені не треба.

Вони ще трохи поговорили, домовилися, що Павло Загородній зателефонує Василеві через тиждень. Гутовий не любив телефона, майже не користувався ним, використовував лише для розмов і навіть не вмів записувати номери співрозмовників до адресної книги.

– Жінка потім запише! – махнув рукою Василь, коли вони попрощалися на зупинці перед відбуттям автобуса.

Додому Павло Загородній повернувся вже увечері, голодний, без грошей і переконаний у тому, що вранішня розмова з жінкою нікуди не ділася. На його здивування, Анастасія вже заспокоїлася і, передумавши за день, визнала думку чоловіка правильною.

На завтра Анастасія відправилася в «район» витрачати ті гроші, що ще залишилися після повернення боргів, а Павлові нарешті випала нагода перевірити, що ж усе таки він знайшов. Жінку посвячувати не став. Закрився у своєму гаражі (автомобіль ще не придбав) і вийняв із сумки, котру навіть не розкривав від неділі, загадкову скриньку.

Він знав, що йому ніхто не заважатиме: Настя приїде не раніше обіду, якщо її ніхто не підкине назад своїм транспортом, сина відправив у школу, дочка – у садочку. Павло дістав долото і молоток, яким орудував біля стіни у Львові, і, закріпивши скриньку у тисках, спробував розбити замок. Хоч із зовнішнього вигляду скриньки було видно, що їй добрих сто років, але йому довго не вдавалося її відкрити. Лише після того, як Загородній сильніше вдарив молотком, почувся ледь чутний тріск, і кришка скриньки злегка розчинилася.

Павло обережно підняв кришку. Він, звичайно, не сподівався побачити там скарби, рівнозначні багатству Монте-Крісто, але хоча б на якусь нумізматику надія була. Те, що відкрилося очам Загороднього, не було ні одним, ні іншим. На дні лежав скручений руркою папір явно давнього походження. Розчарований Павло вийняв хрусткий сувій зі скриньки, де він пролежав не один десяток років.

Уже з першого дотику Павло зрозумів, що це не звичайний папір. Він слабо розбирався у старих документах, але навіть йому були відомі папірус та пергамент. Як виглядає пергамент, він не знав, а папірус навіть тримав у руках. Його привіз із поїздки в Єгипет брат Максим із дружиною. Вони вирішили увічнити свій відпочинок не тільки численними фотографіями, але й сувоєм папірусу, на якому ієрогліфами якийсь невідомий майстер написав ім’я «Максим».

Незнайома рурка не була папірусом, але й папером також не була. Значить, залишався єдиний варіант – пергамент. Павло обережно поклав знахідку на робочий стіл, перед тим забравши непотрібну скриньку.

Він намацав якесь потовщення на краю пергамента. Спробував обережно розгорнути сувій. Матеріал був сухий, хрусткий і розкручувався погано. Потовщенням виявилася сургучева печатка з ледь помітним відтиском. Сподіваючись розгледіти напис на сургучі, Павло сильніше на нього натиснув і тут же пошкодував про це. У руці у нього залишився кусок пергаменту з печаткою.

Вилаявши себе за таку необережність, Загородній уважно роздивився сургуч, але навіть тепер нічого конкретного розібрати не зміг. Розуміючи, що решту пергаменту може чекати така ж участь, Павло збігав у будинок і повернувся зі смартфоном. Десь у кіно він бачив, що саме так рятують якщо не сам документ, то принаймні те, що там написано.