Галина Горицька - Марічка. Київ. Зрада

– Так. Хоча б тому, що можеш сама із себе сміятися. Як ось тепер.

– Але… Ти справді вважаєш, що я сильна? І що це нормально, що я думаю про нього весь час і весь час тільки про нього говорю?

– Ураховуючи, що із цих чотирьох місяців ти не бачила його цілий місяць, то не дуже. Могла б вже хоч трохи й почати забувати свого Бориса, – скривилась Алекс. – Але ж… Ти – це ти. Творча натура, і я знаю, що ти віддаєшся повністю. Якщо ти хочеш побиватися – побивайся. Якщо тобі це треба, аби творити…

Марічка кивнула. Вона розуміла, що Алекс не порадить поганого. Вона знала, що її подруга переживає за неї. Рівень емпатії зашкалював. Тим паче що в Алекс також не клеїлося з чоловіками. І Марічка все більше впевнювалася, що це траплялося не через Алекс.

Це був якийсь рок сучасних чоловіків – поводитися вкрай дивно. По-жіночому. Не знати, що робити із жінкою. Просто не знати. Або вони обирали таких… Алекс не була впевненою, що всі чуваки світу такі, які зустрічаються на її шляху: кволі й немічні, олігофренічно-побутово-тупі. Вона ще вірила, що десь у всесвіті, на безлюдних, досі не відкритих островах океану, в іншому просторі, закинутих пустелях, на автозаправках посеред Невади ще існують справжні чоловіки. І вони всі без винятку обов’язково красені-блондини в картатих сорочках і з посмішкою білосніжних айсбергів замість зубів… Але, ось питання: як їх знайти?

Де знайти чувака з «Аватару», що здатен змінити своє єство на єство коханої? [5] І тут ми не станемо уточнювати чому. Хоча ні… Станемо й скажемо прямо: то кохана допомогла йому змінити єство на єдине можливе, аби не залишитися калікою. Де знайти Майстра, аби стати йому Маргаритою? [6] Себто чувака, якому нічого не вартувало бути закоханим в одружену жінку. Не утримувати її, не купляти особняк у провулку коло Арбата. Це Маргарита Миколаївна щодня приходила до Майстра й найперше – одягала фартух, і у вузькому передпокої, де була та сама раковина, якою так пишався Майстер, на дерев’яному столі запалювала гасницю й готувала сніданок. Де знайти Ромео? [7] Котрий через юнацький максималізм вирішив накласти на себе руки під дією короткого знайомства з Джульєттою. Дія розвивається якихось п’ять діб, щоразу поновлюючись з ранку й доходячи до апогею кліматично й почуттєво до розпеченого, веронського полудня, коли можлива тільки сієста. «В спеку завжди сильніше грає кров», – каже Бенволіо, відкриваючи третю дію. Розвиток людської історії за останні пів століття передвіщує нове прочитання «Ромео і Джульєтти». Це вже історія про те, як у спекотний день дві юні істоти почали вічну гру чоловіка й жінки і загралися за відсутністю досвіду. Діти, ведені весняним інстинктом. Чистота ідеї в її абсолюті. Лабораторності досвіду. Ніякої соціальної ворожнечі кланів Монтеккі – Капулетті немає. Це тільки тло для еротики Джульєтти (реалізації потягу). Інстинктивної реалізації. Перше: залишаються слова. Не справи. Слова. Друге: право правди – за останніми словами. Третє й найважливіше: суспільство завжди більш винувате за особистість. Це модерністське. Компілятивність поведінки й формування особистості. А простіше: особистість – синтетичний продукт суспільства. І хоча у Джульєтти все завищено й повітряно, і хоча це вона живе статевим життям із чоловіком, ця сексуальність на вербальному рівні передана в повноваження Годувальниці. Звичайна в житті ситуація: один робить – інший базікає. СЛОВА… Така пурга лине.

Чи варто… шукати такого чувака?

Ось питання.

Якщо спиратися на методику інтегрального виховання, що задає постулатно твердження: основа природи – бажання насолоджуватися і наповнюватися, та й, досліджуючи розвиток людства, стає зрозумілим, що до нашого часу цивілізація розвивалась завдяки розвитку ЕГОЇЗМУі під впливом бажання насолоди. Людський егоїзм примушував нас розвиватися, створювати нові світи, крім індивідуально замкнених на собі: освоювати нове, розкривати світ, створювати суспільства. Однак на сьогодні ситуація з людським егоїзмом досягла своєї максими, вичерпала свою позитивну здатність продукувати нове. На новому етапі історії ми розвиваємося не кількісно, а якісно. Наш егоїзм замикається й стає глобальним та інтегральним. Ми мимоволі віднаходимо себе дедалі більше у складі єдиної й повністю пов’язаної системи, тому наш світ усе більше стає непередбачуваним через те, що нас створили егоїстами, і зненацька ми опиняємося в тому самому місці, де діють інші закони.