Роман Іваничук - Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)

– Куди дівся Жигмонт Кейстутович, якому служиш? Чому не присягнув мені на вірність?

– Великий князю, – відвів Гольшанський Свидригайлові руки. – Не подоба тобі загравати з Борисом Тверським, запеклим ворогом католиків. Ти забув, що литовські князі – римського віросповідання. Що робить тут Борисова сестра Анна! У два боки шарахаєшся, на який же станеш?

– Тут стою, тут! – заревів князь і стишився, поглянувши на Гольшанського і Юршу, що стояли один навпроти одного у понурій, тяжкій мовчанці. – Панове, – мовив лагідно, – тиран помер, почнемо ж ми по-новому правити. Щоб по ньому, який чвари сіяв, і духу поганого не залишилося…

Втім, захиталася завіса на дверях, до тронного залу вбіг маленький чоловічок, лементуючи:

– А я, а я, а я – куди дінусь?

– Генне! – вдарився об поли Свидригайло. – Не взяв тебе чорт до розсолу, не візьме й до юшки!..

На Михайла Осташко Каліграф, повернувшись увечері до своєї кімнати, яку наймав у купецькій гості, записав у книгу таке:

«Зрозумівши цесарськую з Вітовтом лігу, же дві корони посилає Сигізмунд – одну Вітовтові, а другу Юліанні, жоні його, поляки вирушили в поле і положишися межи лісами на Турій горі, аби послов з коронами похватали. А гди посли довідалися, же поляки на них стережут, вернулися до Сигізмунда-цесаря, їх же поймали і корону доставили в столицю польську. Учувши то, Вітовт упав у хворобу і умер у Тракаї, маючи віку от рожества своего більш, ніжлі літ вісімдесят.

Поховано у Вільнюсі з великим плачем і жалостію. І положиша його тіло в костелі святого Станіслава подле дверей захристейних. Великим же князем Литви став Свидригайло».

Другого дня Осташко вирушив з Вільнюса на Луцьк – Олеськ.

– Кноффель, еіn Becher Wein! [31] Келих вина (нім.).

Власник непоказної з виду, зате вибагливої на вибір питва пив'ярні, що сиротіла за Латинською хвірткою біля Сокільницької дороги, перехилився через шинквас, глянув спочатку на ратушеву вежу з годинником – її видно було крізь отвір дверей, – потім на ставного парубка в поношеній свиті й хукнув у долоні: клієнтів сьогодні він ще не мав.

– Доброго ранку, Herr Musiker! [32] Пане музиканте (нім.). Рейнське, бургундське, мускатель?

– Усього потроху – в один кухоль.

– Чудово! – Шинкар повернувся до бочок і, спритно виймаючи чопи, вмить націдив у масивний пугар хмільної суміші. – За що, за кого пан музика так зранку п'є?

– За круля!

– Браво, niech żyje król! [33] Хай живе король! (Пол.) Маю надію, що до вечора назичиш йому багато літ… – Шинкар нагнувся до Арсена, таємниче підморгуючи: – Чув якісь новини?

– Оголошено привілеї руській шляхті, розумієш, Кноффель? Руський шляхтич має право на свій герб!

– Руський шляхтич? Де ти бачив руського шляхтича? Są, popi i chłopi [34] Є попи і хлопи (пол). , це я знаю, а…

– Видно, що є… Вчора новий бургграф іменем короля оголосив… noch einmal [35] Ще раз (нім). , Кноффель… оголосив русинам привілей. Отак, мовляв, і так: не піднімайте коромоли, не слухайте, що робиться там, у Литві, у нас усі рівні… Віват круль! Кхе-е… А православним міщанам дозволено супроводжувати померлих через Ринок на цвинтар, тільки щоб на розі Руської свічки гасили. А там і так вітер задуває, знаєш, як тягне з Татарської, ха-ха!.. Налий ще за круля. Маю ті привілеї в дулі, але ж король мені, мені… Наливай, не бійся, я вчора заробив, адже грав на бенкеті після виборів бургграфа. Тобі дивно? То я зараз таке скажу, що вмреш. Ти розумієш, Кноффель, я прожив на світі двадцять вісім років, півсвіту переміряв своїми ногами, а не знав, що все робиться руками короля. Гадав: люди самі собі живуть, їдять, працюють, будують, малюють, співають, убивають, крадуть, моляться, жебрають, дають ялмужну, торгують – так ні, дзуськи! Усім кермує круль. Бо ж коли він знає про мене, бродячого музику, то значить – знає все. Отож я учора грав на бенкеті і в думці молився за здоров'я Хойнацького – допоміг мені маляр урвати такий заробіток. Ти ж знаєш: за цей рік мало-м не здох. І в тебе грав, і у дворах, і на ярмарках… А бургграф підпив і каже мені при всьому вельможному патриціаті: «Призначаю тебе головним музикантом у патриціанській лазні!»

– Mein liber Gott! [36] Мій любий Боже! (Нім.).

– А бачиш! Очима бургграфа запримітив мене сам король. Шість кіп на рік! Це і їсти, і спати, і Симеону Владиці борг сплатити, ще й на «бичий» [37] Податок з нежонатих. податок вистачить, бо женитися не хочу. Ну, бувай. Панський музика Арсен цілий день нині ходитиме на радощах від пив'ярні до медоварні, мов той колядник з козою.