Михаил Гранд - Завжди поруч

Початок червня приніс приємне тепло і відсутність дощів, що встигли набриднути за весну. Високо в небі сяяло полуденне сонце. Юнак на ім’я Флоріан крокував однією з центральних вулиць міста. Неподалік від нього височів оперний театр. На проспекті було напрочуд мало людей, і це його дивувало, адже зазвичай перед обідом тут просто не проштовхнутися.

Флоріану нещодавно виповнилося 23 роки. Гостей завітало не дуже-то й багато. Відзначили в тісному сімейному колі. Втім, цього року день народження став для нього не найважливішим святом. Набагато урочистішим виявився той день, коли йому та дев'ятнадцяти його однокурсникам вручили дипломи юристів після закінчення магістратури – оце справді подія!

Він був одягнений у джинси й сорочку в тон взуття. У лівій руці тримав дерев'яний гак парасольки. Погода стояла гарна, але синоптики обіцяли, що в другій половині дня слід очікувати на грозу.

Удалині годинник на міській ратуші пробив першу годину дня, і юнак прискорив ходу. Він прямував до кав'ярні на побачення й трохи спізнювався. Немає нічого гіршого, аніж чекати й наздоганяти! Флоріан не мав бажання за кимсь гнатися, але також не хотів, щоб і на нього хтось очікував. Він завжди і в усьому намагався бути пунктуальним. А ще цієї, безперечно, корисної риси характеру вимагала його професія. Юнак пішов швидше, дивлячись уперед і легенько постукуючи парасолькою по бруківці в такт своїм крокам.

Чоловік, котрий сидів біля дверей бакалійної крамниці, змусив Флоріана дещо стишити темп і тим самим пожертвувати репутацією людини, яка не спізнюється на зустрічі. Юнак уперше бачив, щоб хтось був настільки брудним: шия майже чорна, шкіра на руках лущиться, під довгими жовтими нігтями застаріла «жалоба». Лише клаптик обличчя волоцюги, завбільшки з долоню, виділявся на загальному темно-сірому тлі.

Цей чоловік не завжди був жебраком. Колись він мав достаток. Причини, з яких він потрапив до такого кепського становища, слід було шукати в його минулому. Одного разу, зробивши помилку, він через свою дурість втратив роботу, всі заощадження й опинився просто на вулиці. У нього майже не залишилося зубів і волосся, а на правій руці не вистачало вказівного пальця.

Чотирма пальцями було не дуже зручно тримати пластиковий стаканчик для збору милостині, яку іноді подавали жалісливі перехожі. Він випав з рук волоцюги і, підхоплений вітром, полетів на проїжджу частину, прямо під колеса автомобілів. Однак чоловік не став засмучуватися й витягнув з брудної полотняної торби другий такий самий стаканчик.

Руки його тряслися як у пропасниці, і він часто не міг втримати потрібні речі. Але був таким запеклим п'яницею, що пляшку з його рук і п'ятеро б не вирвало. Флоріан сумно дивився на нього й згадував слова батька: від кожного, кому дано багато, багато й жадатимуть…

Коли Флоріан увійшов до кав'ярні, Жоржина вже сиділа за їхнім улюбленим столиком і чекала на нього. Це був єдиний раз, коли вона прийшла першою. Частіше за все дівчина неймовірно спізнювалася, посилаючись на якісь дивні відмовки. Таке траплялося навіть тоді, коли хлопець сам зрідка приходив пізніше призначеного часу.

У закладі було повно-повнісінько студентів, які щось дивилися по телевізору і голосно реготали, але юнак відразу помітив Жоржину. Взагалі, він ще на вулиці зрозумів, що його дівчина вже тут, побачивши її авто на стоянці – нещодавній подарунок батька на двадцятий день народження доньки, який він узяв у кредит. Зараз їй ішов двадцять перший рік, вона закінчила четвертий курс університету, однак вправно їздити досі так і не навчилася. Про це красномовно свідчили подряпини на бампері й неглибока вм'ятина на правому крилі.

Дівчина влаштувалася за їхнім улюбленим столиком у кутку. Флоріан цілих три тижні провів в іншому місті на стажуванні в юридичній фірмі й досі не бачив Жоржину, та й після сьогоднішньої зустрічі вони зможуть побачитися не раніше Нового року. Але поки що можуть випити по кілька молочних коктейлів і з'їсти щось смачне. Після чого на них чекають жадані розваги в її ліжку.

Батьки Жоржини вирушили до чергового санаторію, і будинок залишався в цілковитому розпорядженні молодих людей. Флоріан уявляв собі, який «десерт» чекає на нього після цього обіду. Частково хлопець шкодував, що вони мають не так багато часу, і більшість його доведеться витратити на їжу та напої. Хоча інша, більш раціональна його частина вважала, що треба не квапитися, спокійно пообідати й відверто поговорити.