Михаил Гранд - Завжди поруч

Знайшовши поглядом Жоржину, він побачив занепокоєння на її обличчі. Причина була для нього очевидною: завтра, за чверть дванадцята, він вирушить до великого міста в чужій країні, щоб уже післязавтра стати співробітником юридичної компанії. Майже півроку вони проведуть на різних кінцях світу. Це буде їхня перша така тривала розлука…

Флоріан легко помічав ознаки її стурбованості: вона сиділа, глибоко поринувши в свої думки, механічно розгладжувала скатертину на столі, серветки, складки на своїй спідниці, наче намагаючись вирівняти всі перешкоди на їхньому шляху до щастя й безпеки. На запитання відповідала непевно та нервово сміялася. Проте її очі залишалися серйозними.

Але зараз, на його думку, Жоржині взагалі не варто було турбуватися. Адже якби вона сама не наполягала на від'їзді, він би нізащо не погодився на стажування та взагалі на цю роботу. При цьому відкладаючи на задній план свою головну справу – кавовий бізнес, у якому він досяг непоганих результатів.

Однак дівчина весь час переконувала його: якщо з'явилася така можливість, то нею конче треба скористатися. І день у день повторювала, що нічого страшного не станеться, якщо він на півроку вирушить до іншої країни: «Як не сподобається – завжди можеш повернутися. Але ти схочеш там залишитися, я знаю! Ця робота – саме для тебе».

І якщо він схоче залишитися – а Флоріан обов'язково цього схоче – то Жоржина може переїхати до нього. Його альма-матер, у якій тепер навчалася і вона, мала зв'язки з цією юридичною компанією. А диплом, доповнений фундаментальними знаннями, давав шанс на перспективне працевлаштування. Він не мав сумнівів, що їй все вдасться. Тоді вони будуть працювати і жити разом. Вона подаватиме йому чай з тістечками, граційна й спокуслива в своїх улюблених мереживних трусиках…

Флоріан врешті згодився на її умовляння. Винайняв керуючого, який вів справи в кав'ярнях і займався продажем франшиз на відкриття нових закладів. Уклав з ним контракт на дев'ять місяців, щоб у будь-якому разі мати час у запасі. І вирушив на стажування до філії в столиці – пройти навчання й ознайомитися зі своїми майбутніми обов'язками.

І от у них єдина зустріч перед завтрашнім відльотом. Його дівчина, розглядаючи свої коліна, нервово розгладжує паперову серветку. Але це цілком зрозуміло й анітрохи не спантеличує юнака. Він подумки посміхнувся та приготувався заспокоїти надто вразливу подругу.

Пройшовши через вщент сповнений зал, він підійшов до Жоржини, нахилився і поцілував її, після чого зайняв місце за столиком навпроти дівчини. Вона не підняла обличчя назустріч його поцілунку, і він лише зміг доторкнутися губами до її скроні, відчувши гіркий присмак тонального крему.

Флоріан дістав з кишені іграшку й поставив її на стіл.

– Вірджиле, ми прийшли.

Куди б юнак не йшов, він брав з собою маленьку іграшку – білого ведмедя заввишки в половину олівця. Той рівно стояв на задніх лапках. Передні кінцівки слухняно складені на грудях, а мордочка трохи задерта нагору. Це був його друг. Коли він відчував самотність, Вірджил заміняв йому людей.

Жоржина ледве помітно звела очі вгору та похитала головою. Вона схвалювала прихильність лише до себе.

На столі стояла підставка для серветок і порожній келих. Очікуючи на Флоріана, Жоржина встигла випити порцію мартіні. Незабаром офіціантка підійшла до них, і дівчина замовила безалкогольний мохіто для хлопця і ще один мартіні для себе.

Юнакові подобалося просто дивитися на Жоржину. Милуватися її ніжною шиєю, блискучим волоссям, тому він взагалі пропустив початок її монологу, сприймаючи лише голос дівчини, немов чарівну музику, що пестить слух, і раз у раз киваючи в потрібний момент.

Але Флоріан розпрощався з цими приємними відчуттями, коли вона сказала, що до його перебування у великому місті в чужій країні можна поставитися як до своєрідної паузи в їхніх стосунках.

Хлопцю здалося, що це такий жарт. Але її тон був надто впевненим. Це була мить із тих, коли вкрай важко зрозуміти, що вона має на увазі. Легше було здогадатися, що замислила капустина, з прожилок на її листі.

Доки він про все це розмірковував, вона заявила, що їм обом було б непогано провести ці півроку з іншими людьми.

– В оголеному вигляді? – пожартував юнак.

– В ідеалі – так, – відповіла Жоржина і залила в себе половину мартіні.

Саме цей жест, як його дівчина рішуче спорожнила келих, сповнив його крижаним передчуттям – сильніше, ніж усі її слова разом узяті.