Михаил Гранд - Завжди поруч

Втім, навіщо йому цікавитися, як колишня дівчина закінчила вечір? Йому тепер це байдуже. Він зараз теж вільна людина.

«І це не вперше, – раптом згадалося їй. – Був ще один схожий випадок…»

Відбулося це торік. Тоді Жоржина поверталася зі святкування дня народження однієї зі своїх подруг, і вони з Флоріаном домовилися, що після свята він зустріне її, вони трохи прогуляються, і він проведе її додому. Але юнак затримувався у батька в офісі.

Вінсент стояв на чолі девелоперської компанії. Того вечора він наказав сину оформити документи для продажу одного великого об'єкта. Флоріан, звичайно ж, погодився. Після чергового дзвінка дівчини він вибачився перед покупцями, запитав у батька дозволу відійти на кілька хвилин і вийшов з кабінету, щоб відкласти зустріч з Жоржиною.

– Ні! – хрипким п'яним голосом прокричала вона в трубку. – Ні, нізащо! Ми домовилися з тобою. Ти маєш бути біля будинку Віолети рівно за тридцять хвилин!

На задньому плані почулися поодинокі схвальні вигуки її подруг, добряче напідпитку. Юнакові захотілося кинути слухавку, але він стримався і відповів:

– Я приїду через дві години.

– Я розумію, що ти у нас дуже важлива персона і тепер не лише подаєш скріпки для паперу, але й ведеш їхній облік. Мої вітання. Але я нічого не бажаю знати. Я чекаю!

– Ти пропонуєш мені все кинути? – запитав він.

– Так, – пробурмотіла вона. – Ми тут жахливо напилися, і ти маєш провести мене.

– Давай так – або я приїду пізніше, коли закінчу з усіма справами, або ти візьмеш таксі.

– Ні, я краще піду пішки, зі мною щось станеться, і це буде на твоїй совісті, так і знай!

– Ти візьмеш таксі, – спокійно повторив він і поклав слухавку.

Жоржина відразу передзвонила, але юнак нажав на кнопку відбою й вимкнув телефон. А коли увімкнув наступного дня і зателефонував їй, то виявилося, що вона геть нічого не пам'ятає з їхньої останньої розмови.

Жоржина подумала про ще одну людину, на дзвінок від якої вона чекала – навіть більше, ніж від Флоріана. Хлопця на ім’я Теодор. Це був той самий юнак, про якого вона казала Флоріанові, що бачилася з ним. Одного разу або двічі. Зустрілася після занять в університеті. І це все. А, ще вона з ним іноді розмовляла – здебільшого про навчання.

Але насправді все було набагато складніше…

Чотири рази вона зраджувала Флоріана. Першого разу – безпосередньо перед його від'їздом до іншого міста. Другого – доки він їхав до місця призначення. І двічі – під час його перебування в іншому місті. Така от цікава статистика.

Теодор був її однолітком. Він навчався в аграрному училищі й зірок з неба не хапав. Невеличкий на зріст, руки незграбні з пожовтілими від цигарок пальцями. Характером теж не вийшов, зате матері допомагав.

Під Різдво хлопець возив до міста ялинки на продаж. Улітку підробляв на автомийці. На городі вправлявся без підказок і вже давно не видирав бур'яни разом з морквою. Ось тільки з розумовою діяльністю не склалося. Думки завдавали дискомфорту, начебто голову зсередини розпирало домкратом.

Він був родом з невеликого приміського села. Під час навчання мешкав у гуртожитку від свого училища з трьома такими ж приятелями. Хто його біологічний батько – не знала достеменно навіть його мати. Після нещодавньої смерті вітчима й чергового зникнення їхньої спільної доньки жінка махнула на все рукою і поїхала заробити грошей на бодай якийсь ремонт у їхньому старому будинку. Дівчинка була гарною зведеною сестрою. Але її «зробили» з п'яних очей, і з головою у дитини було не все до ладу. Вона частенько тікала з дому. Їй чомусь хотілося жити в лісі.

Жоржину в Теодорі приваблювали його простота і сільська напористість. Це все, що було потрібно, щоб завоювати її серце.

Вони познайомилися в нічному клубі. Жоржина постійно відвідувала подібні заклади, і часто-густо заводила зовсім не потрібні їй знайомства. Але цей випадок закінчився не так безневинно, як звичайно. Вони потанцювали, випили, потеревенили про те про се, а після півгодинного спілкування пішли до вбиральні, де вона йому віддалася.

І це стало одним з приводів розірвати набридливі стосунки з Флоріаном.

– А що, у житті все треба спробувати, – сказала вона порожній кухні. – Можливо, ми колись знову будемо разом, але не зараз.

Жоржина покрутила в руках мобільний телефон. На індикаторі мережі бракувало однієї риски. За мить вона з'явилася і знову зникла. Дівчина хвильку подумала й почала набирати номер Теодора. Гудок, другий…