Наталия Уиллрайт - Ключник світів

Полковник запустив відео, на яке йому вказав черговий. Чорно-біла камера охоплювала майже все подвір’я перед відділенням. Всі троє уважно дивилися на монітор. На другій хвилині перегляду на екрані з'явився Дмитро Родимович. Судмедексперт пройшов під камерою і зник в дверях.

– Не зрозумів, – зупинив запис полковник, щоб відмотати назад.

В другий раз перегляд нічого не дав. Ніяких сторонніх осіб не заходило і не виходило.

– Не зрозумів, – тепер вже сказав Дмитро Родимович. – Я з ним зіткнувся в дверях фактично, коли заходив. Він повинен бути на камерах. Давай ще раз.

Після, вже навіть не третього перегляду, черговий побачив своїм тверезим поглядом тінь, що промайнула під камерою саме в той момент, коли Дмитро Родимович зайшов в будівлю.

– Ось він, – вказав пальцем Іван на сіру пляму.

– От, сучий сину, – вилаявся Св’ятопятов. – Як же він здогадався, що там камера?

– Так, а чого там здогадуватися? – здивувався черговий. – Висить собі бандура з перепаяними дротами, тільки сліпий не помітить.

– І правда, але у нас же ще інша є, розташована над черговим. Там вона нова, кольорова, звук пише! – радісно вигукнув полковник.

Нова камера записувала все на сервер, який знаходився у віддаленому кабінеті. Звичайна напівпідвального виду комора з великими моніторами і сучасним обладнанням для відеоспостереження. Навіщо зробили цю кімнату, ніхто не знав. Начебто хотіли створити у відділенні спецвідділ охорони всіх під'їздів цього району. Але щось не склалося на завершальному етапі, тому проект заморозили до кращих часів. Від усієї витівки залишилися: одна камера над вікном чергового, сервер і безліч сучасних кнопочок.

Трійця протиснулася в крихітний кабінет. Св’ятопятов запустив відеоархів де не з першого разу, але знайшов потрібний матеріал. Нажаль, камера перебувала під таким кутом, що було видно тільки брудну маківку загадкового відвідувача. Але, на щастя полковника і на жаль Івана, вся розмова записалася дуже чітко. З кожним словом, черговий все більше і більше червонів.

– Тьху ти! Та що ж це таке?! І тут все через одне місце! Хто так камери вішає?! – вилаявся Св’ятопятов.

– Це просто нею ніхто не керує, – обережно відповів черговий. – Адже вона сучасна. Камеру можна рухати. А її як залишили в останній раз, так вона і висить.

– Останній раз був, коли її встановлювали! З того часу тільки приходять з управління і перевіряють, чи все працює! – не переставав обурюватися Олександр Миколайович.

– А навіщо це їм? – здивувався Дмитро Родимович.

– А хто їх знає. Стежать ось за цими, напевно, – полковник хитнув на чергового, який вже залився червоним кольором, а коли почув про перевірки, взагалі мало не знепритомнів.

– Гаразд, даремно все це. Ходімо, Дмитро Родимович, досить суботній весняний день на роботі просиджувати. А ти, – звернувся Св’ятопятов до підлеглого, – скопіюй відео і віддай слідчій Валерії Анатоліївні, може це чимось допоможе їй в розслідуванні. Все зрозумів?

– Буде зроблено, – невпевнено відповів черговий.

– Ось, тримай своє чудо техніки, – простягнув смартфон молодому поліцейському Дмитро Родимович. – Дивись, ще раз побачу іграшки на робочому місці – розповім керівнику. Випише тобі штраф, будеш наступного разу знати, як відпускати свідків. Краще детективні історії читай. Більше користі буде.

Св’ятопятов з Поленко залишили кімнату відеоспостереження. Вони вийшли на вулицю. Тепле сонце перевело тіні на іншу половину дня, відчувалася легка прохолода, яка позначила початок вечора.

– Так що, Олександре Миколайовичу, в супермаркет за продуктами, та по сто грам? – звернувся до полковника Дмитро Родимович.

Св’ятопятов посміхнувся. Закінчився ще один неспокійний день. Початок теплої весни підкинув серйозну справу, яка ризикує залишитися нерозкритою. Полковник мимоволі скривився, але швидко відігнав неприємні думки. Що буде далі, буде потім, а сьогодні хочеться провести час з найкращим другом, якого він знає вже багато років.

Поки давні друзі закінчували свій робочий день, розпиваючи міцні напої, Дарина спала сном немовляти. Її розбудив старий запорожець, який з оглушливим ревом залишив подвір’я. Вона прокинулася з сильним головним болем. За вікном стемніло. Її трохи нудило, але організм дуже швидко впорався з неприємними позивами шлунка. Залишився тільки легкий тиск у скронях. Дарина підвелася з ліжка і пішла на кухню за шипучкою від спазмів. Вона трохи пожаліла себе бідну нещасну вголос, після чого повернулася в ліжко. Ліки трохи послабили біль, але легкий тиск у скронях не припинявся. Дарина намагалася відновити хронологію денних подій. Вона не могла згадати, яким чином опинилася вдома. В її голові спливали уривками спогади: метро,??вона за кермом автомобіля, квартира, ліжко, глибокий сон. Дарина озирнулася. Поруч з ліжком валялася підібрана на Хрещатику газета. Їй було незрозуміло, що ж таке вивело її з ладу? Інформація про труп знайденої дівчини, ранкові події з відірваною рукою, а можливо все разом? Дарина іноді читала кримінальні новини, але щоб так перейнятися – це сталося вперше. Її батько працює в правоохоронних органах. Він часто розповідав під час застіль про самі гучні події. Дарина, сховавшись за диваном, полюбляла підслуховувати криваві подробиці. Тому вразливою вона себе назвати не могла.