Наталия Уиллрайт - Ключник світів

– Може, тепер розкажеш? – запропонував Св’ятопятов і налив знову.

– Тут, якийсь друг нашої руки приходив, а твій он той, гравець, його прогледів, – вже спокійно відповів судмедексперт і випив другі п'ятдесят грам коньяку.

Полковник захлинувся від такої новини.

– Хто приходив? Кого прогледів? – не зрозумів він.

– Труп наш шукали, сказали, що знають вбиту, – роз’яснив Дмитро Родимович.

Св’ятопятов піднявся як ошпарений. Він схопив пляшку з келихами, повернув в шухляду бару і побіг до чергового.

– Ах ти…! – закричав він на все відділення. – Ти що ж це, єдиного свідка мені прогледів?

Черговий ще не відійшов від криків Дмитра Родимовича, тому втиснувся в крісло, вчепившись руками в дерев'яні бильця.

– Щоб через п'ять хвилин мені відео з камер спостереження знайшов і надав! – Св’ятопятов мимоволі хрокнув.

Він простежив, щоб черговий залишив свій кут для виконання розпорядження.

– Ларкін! – закричав полковник.

З внутрішнього приміщення вискочив молодий поліцейський.

– Ларкін! – повторив Св’ятопятов. – До того часу, поки твій колега виправляє свою провину, залишаєшся за головного на прохідній. Ох, ви у мене отримаєте! Будете чергувати місяць без вихідних! Усі! Навіть ті, хто не винен ні в чому! Для профілактики! Розпустилися! Бовдури!

Олександр Миколайович повернувся до себе в кабінет. Там, в повному спокої, Дмитро Родимович розливав по келихах коньяк, який вийняв знову з шухляди бару. Він простягнув напій другу, вони чокнулись і випили залпом п'ятдесят грам.

– Ех, закуски не вистачає. Поїхали додому до тебе, Олександре Миколайовичу, курочку гриль їсти, а то так і напитися недовго, а роки-то вже не ті. Одним головним болем не обійдеться. Все одно сьогодні субота, працювати нікого не змусиш.

Св’ятопятов відставив келих.

– Зараз горе-черговий принесе відео і поїдемо. А ти поки розкажи, що дізнався по нашому трупу, – відповів полковник.

– Дізнався не багато. Рука ліва жіноча. На момент виявлення була відірвана від тіла близько тридцяти двох годин. Точніше тіло померло більше доби тому. Рана рвана, але ніяких саден і синців, які вказували б саме на те, що її тягнули, мені виявити не вдалося. Тому для мене поки загадка, як рука відокремилась від тулуба. Можливо, мені допоможуть експерти з лабораторії. Я віддав деякі мазки і проби тканин з країв руки на дослідження. Чекаю результатів до понеділка. Тепер, що стосується віку. За станом шкіри можу припустити, що рука належала молодій дівчині років двадцяти двох – двадцяти п'яти. На великому пальці значних розмірів перстень із справжнім рубіном в золотій оправі. Я не фахівець з коштовностей, але моя помічниця припустила, що така прикраса могла би коштувати кілька тисяч доларів. Незвично великий камінь, неприродний розмір для рубіна.

– Так може це і не рубін? – перервав його Св’ятопятов.

– Можливо, але малоймовірно. В золото рідко ставлять скельця. Я попросив слідчу Валерію Анатоліївну передати його в аукціонний дім, щоб перевірили цінність прикраси. Що ще розповісти? Манікюр хороший, доглянутий. Але під нігтями бруд. Також віддав в лабораторію. Відбитки зняли, перевірили, але встановити особу не вдалося. Дівчина не притягувалася. Як то кажуть: «До відповідальності не притягувалася, не судилася і таке інше». Але у нас є зачіпка. У неї неприродно зрощені кістки в місці ліктьового згину. Я припускаю, що наша жертва народилася з вродженим дефектом. Зовні аномалія не помітна і навряд чи доставляла їй незручності. Але для розслідування її особистості це може дуже допомогти. Дівчина явно лікувалася або спостерігалася у лікарів, тому якщо в розшуку молодої особи з такими ознаками немає, то можна спробувати дати опис по лікарнях.

– Ти вважаєш, вона може бути жива? – поцікавився Св’ятопятов.

– Це виключено. Якщо руку відокремили за життя, то нещасній залишалися лічені секунди. З такими ранами не виживають, – відповів Поленко.

– Мда, не багато, – з розчаруванням прокоментував Св’ятопятов.

– А ти що хотів? Щоб я тобі ім'я і прізвище назвав?

– Ось, а ти кажеш толк від вас судмедекспертів є. Я це все і без тебе вранці зрозумів. Теж мені… – але полковник не договорив. До кабінету увірвався черговий з дисками в руках.

– Олександр Миколайович, знайшов, – випалив черговий.

– Давай сюди, негідник, зараз подивимося, що ти там знайшов.

Св’ятопятов взяв диск і засунув в дисковод пошарпаного системного блоку. Той загрозливо загудів, а через кілька секунд видав на екран вікно з відеофайлами.