Евгения Кононенко: Жити – пити (збірник)

До вчорашнього дня він пив тиждень у селі, де в нього була дача, як і щоразу не знав, з чого то все почалося. Чи було церковне свято і він не хотів виявити неповагу до селян, чи хтось до нього приїхав. Mo', захотів когось пригостити і не утримався сам. Або щось сталося: град побив висаджені помідори, личинки хруща зжерли полуниці, погано відновлювався волоський горіх, що замерз взимку.

Або Ірка отримувала більшу зарплату, такі шалені гроші, яких ніколи йому не дочекатись. Навіть у кращі часи. Будь-який успіх Ірки сприймався ним як виклик, не її перемога, а насамперед його, Сергійовича, поразка. Донька наслідувала його фах, також стала хіміком, захистилася, потім подалася в комерцію, потім розробила свою систему біологічних добавок для накачування м'язів різним качкам, що було, йой, як до речі у 90-ті (рекетири, спортсмени, мачо – багата Ірчина клієнтура) і не зрадило в двохтисячних. Ірка постійно розвивалася та отримувала прибутки. Сергійович пив ще й через це.

Механізм пияцтва Сергійовича був невибагливий і міг запуститися від чого завгодно, обійшлося без високих хімічних технологій, котрі якраз і вивчав Сергійович все своє тверезе життя.

Він почав пити (і відразу було ясно, що він алкоголік, а не пияк), коли вийшов на пенсію. Тоді він придбав садибу, маленьку та занедбану, щоб виїжджати на зимову рибалку, селище знаходилося біля Десни та відомих щучих озер, і було де гріти старі кістки, щоб не спати в наметах або в холодній машині. Він не знав і не міг нікому пояснити, чому почав пити: від болю, від суму, від невиправданих очікувань (він сам не знав, якими вони були, його очікування), від непридатності, власної нереалізованості, від того, що почувався самотнім, що вмів говорити, але не вмів висловлювати свої почуття, ніхто того не знає.

Донька час від часу намагалася з'ясувати, що йде не так, що пішло не так, в чому справа. Ірка розглядала кожну людину, як вправний та ясний механізм, котрий людина здатна або пильнувати самотужки, або налагодити його, або дати змогу іншим втрутитися та довести до ладу. Ірка виросла прагматичною. Вона всім підшуковувала місце, заняття, мету. Всьому знаходила пояснення. А коли не виходило – казилася, ходила квартирою як загнаний мисливцями вовк, котрому хоча б душу вивільнити за червоні прапорці – і то вже щастя.

Але Сергійович нічого їй не казав (насамперед тому, що не знав, що повинен сказати), не звик з нею розмовляти, він звик слухати самого себе, свої внутрішні переживання, а Ірка була дуже гучною, могла перебити то все одним словом, замахувалася правою рукою та рубала чужі слова у повітрі, як зарозуміла царівна голови, жестикулювала; він зіщулювався і злився, не міг витримувати її сили.

Ірка намагалася з'ясувати причини пияцтва в наркологів, котрі її відчайдушні закиди сприймали з покірністю стіни, об яку б'ється невгамовний м'яч. Говорили банальні речі, ділилися припущеннями і щоразу закінчували, що це «щось психологічне». Ірка і сама знала, що це щось психологічне, вона такого не витримувала, вона любила закони, закони фізики більше за правові. «Щось психологічне» її бентежило, нервувало та дратувало.

Ірці потрібна була певність. В усьому. Коли вона не віднайшла цього в своєму чоловікові, відразу розлучилася. Без зайвих пояснень, хоча якби він дуже того вимагав – то отримав би все це розкладене за пунктами та пріоритетністю. Чоловік Ірки також був «щось психологічне».

Її донька, Катруся, ходила до третього класу, мешкала у свекрухи. Після розлучення Ірка переїхала до батьків, але не захотіла забирати з собою малу, переводити до іншої школи. Не хотіла змінювати ритм Катрусиного життя, наче він вже не був змінений. Батько Катрусі подався до Італії, мати переїхала в інший район, залишилися бабуся, бабусині котлети та стара школа. Надійні стовпи Катрусиного дитинства.

Мала поступово впускала в своє серце відчуття сирітства разом із сирітськими маніпуляціями. Коли вона приїздила в гості до Ірки, вона це називала «гості до іншої бабусі», приносила з собою фруктове «гумкове» дихання та вираз обличчя, який хіба що міг свідчити про те, що вона всім робить послугу і нікому не збирається пробачати. Особливо Ірці. Втім, Ірка того туго-послуговування не приймала близько до серця, бо це також було з серії «щось психологічне», тільки цього Ірці й бракувало. Вона накачувала доньці цікавих мультів та кіно, завжди дарувала книги, про всяк випадок фломастери та фарби (бо не знала, чи продовжує Катруся малювати чи закинула це), вчила комбінувати одяг та методично перевіряла німецьку. Ірка вважала себе нормальною мамою.