Євген Положій - Пан Зривко

Син, Олексій Афанасійович, шістнадцятирічний, удома бував нечасто, а коли бував, то мав до батька лише одне запитання: «Батя, ти шо, дурак?» Спочатку Афанасій намагався довести синові, якого любив до нестями, що з батьком так розмовляти не можна, а потім, зневірившись, списав таку поведінку малого на складний підлітковий вік і що з часом кров однак заговорить і син зрозуміє, що батя таки не дурак, як він думає.

Розчарувавшись зрештою у спіритичних пошуках, які він використовував у ловах пана Зривка, Афанасій вирішив звернутися до перевірених часом законів механіки Ньютона і почав ловити ліліпута на звичайні мишоловки. Він розставляв їх по всій хаті за спеціально розробленою системою, але крім безпосередньо мишей, туди ніхто не потрапляв. Тоді Афанасій зрозумів, що вся справа – в наживці, бо це ж миші, сірі неосвічені істоти, люблять сало і сир, а що любить пан Зривко, істота, яка має знати, де лежить щастя всіх людей на Землі? Довго думав Афанасій, поки його не осяяла проста і в той же час геніальна думка – горілка! Звичайно ж, горілка! Бо де водиться шановний пан Зривко, де його бачить Афанасій щоразу? Правильно, на дні порожньої пляшки! Але тут він зненацька постав перед дуже болючим філософським питанням: яку пляшку класти в мишоловку – порожню чи повну? Якщо мислити логічно, то пан Зривко з’являється лише у порожніх пляшках, але відбувається це тільки після того, як Афанасій спорожняє повну. Тобто в пляшці за певних умов замість горілки якимось чином матеріалізується маленький чоловічок у синьому костюмі з червоним носом, інколи з рожевою білочкою на плечі, але не можна сказати, що він там присутній постійно, до того ж субстанція пляшкової порожнечі утримує їх там вкрай недовго. Але ж от ще загадка: де пан Зривко і білочка перебувають до того, як спорожніє пляшка? Тут пахло не просто філософією, кантами або якимось там хайдеггерами, тут пахло самим дзен-буддизмом!

Одного вечора Афанасій так довго розмірковував над цим питанням, що не помітив, як настав ранок, і дружина, яка ранками бувала особливо не дружньою, не застала його з порожньою пляшкою з-під горілки, яку він намагався запхати в маленьку мишоловку. Відбувся скандал, бо дружина, як і всяка нормальна дружина, могла зрозуміти і терпіти бухарика, бо хто ж зараз не бухає, але з людиною, яка пре порожню пляшку просто в мишоловку, жити під одним дахом елементарно страшно. Але, так чи інакше, мишоловки стояли, заряджені про всяк випадок салом, яйцями, цукерками, сухим спиртом, макухою, позиченою в сусіда-рибалки, та іншим хавчиком. Також були сконструйовані спеціальні мишоловки, в яких можна використати як наживку горілку – рідину Афанасій наливав у мильницю, а зверху на потенційну здобич мало падати відро. Вся ця ньютонівсько-механічна історія на тлі дзен-буддизму продовжувалась аж доти, поки біля своєї найулюбленішої мишоловки у вигляді умивальника (Афанасій передбачав, що пан Зривко прийде чистити зуби – і тут…) він не знайшов дивного вірша.

Вірш Афанасію надзвичайно сподобався, особливо останній рядок про рай – це був знак, натяк, і Афанасій мав за будь-яку ціну з’ясувати, що він означає. Однозначних відповідей Афанасій не знав, проте здогадувався, що автор безсмертного творіння – пан Зривко. Місцями філософсько-містичний зміст вірша навіть підсилював здогадки – пан Зривко є носієм якоїсь мудрості, він – особливий і втаємничений, як папа Карло, хто зміг вистругати зі звичайної дровиняки хлопця, який зробив його багатим. Але що ж робити далі? Як спіймати цього буратіна в синьому костюмі? Як жити і як спокійно бухати, коли ось, прямо в твоїй хаті, на дні порожньої пляшки вирішується доля цілого людства?