Євген Положій: Пан Зривко

Спостерігаючи за безсистемним пошуком сенсу буття своїх колег, Афанасій дійшов до однієї цікавої ідеї: а якщо використати зелених чоловічків і за їх допомогою знову потоваришувати із паном Зривком? Вони ж бо – і зелені чоловічки, і пан Зривко – з’являються після певних ритуалів, пов’язаних із випитим алкоголем, а отже, їх природа має бути однаковою. Щоправда, зелені чоловічки з’являються безсистемно і є, наразі, поки що неорганізованим неідентифікованим натовпом, тоді як пан Зривко – перший і неповторний, як Гагарін. Але існують вони всі, безперечно, десь в якомусь одному просторі.

Користуючись своїм професійним досвідом (за освітою та фахом він був інженером-конструктором), Афанасій узявся модулювати та розраховувати ситуації, у яких зустріч його, зелених чоловічків та пана Зривка могла б стати у реальному вимірі найбільш вірогідною. Обома ногами спираючись на граніт науки, який він із червоним дипломом вигриз в університеті, Афанасій обписав формулами та обмалював кресленнями кухню, ванну кімнату та туалет. Далі його, стоячи з пательнею напереваги в дверях кімнати, не пустила дружина. Хіба ж можуть жінки, особливо дружини, осягнути велич наших задумів?! Отож. Зрештою, дійшовши в своїх розрахунках до унітаза, Афанасій збагнув, що знаходиться десь посередині ймовірного доказу теореми Ферма, проте не став продовжувати експеримент, який би неминуче закінчився сенсаційною перемогою. Але ж не гламурні, непотрібні для майбутнього людства теореми його цікавили, а нагальні питання щастя всіх людей на землі, секрет якого знав – у цьому тепер вже не було жодних сумнівів – лише пан Зривко. «На нього залишається вся наша надія! – з тривогою думав Афанасій, відпочиваючи від розрахунків, лежачи під раковиною. – Тільки він знає відповідь!» Звідки, з якого боку Афанасій дійшов таких висновків, яким чином потенційний перспективний артист перетворився в його свідомості на носія вселенської мудрості, останню надію людства, раціонально пояснити важко. Проте таки це було так – пан Зривко став останнім мерехтливим промінцем у кінці безкінечного тунелю безнадій.

Як не дивно, всі ці філософські одкровення аж ніяк не скасовували первісних планів Афанасія – спіймати пана Зривка, ув’язнити, після чого вирушити на всесвітні гастролі. Як це кореспондувалося поміж собою – щастя всіх людей на землі та концерти – невідомо, але Афанасій точно знав, що істина пролягає саме десь на цих територіях. Інколи він навіть думав, що насправді існує не один, а двоє панів Зривків, а можливо, що навіть, і три, чотири, хто їх там може порахувати насправді? І від цієї думки його охоплював суцільний жах, від якого він ховався під ліжком. Там було темно і затишно, там без перешкод він міг мріяти, як дитина: вигадувати, спираючись на нові, відкриті ним особисто здібності пана Зривка, концертні номери, будувати програми, рахувати витрати і доходи, зводити кошториси, вести гросбухи і кожного разу – поки швабра дружини зі смердючою ганчіркою не тицькала цинічно йому в обличчя – доходити блаженного висновку, що ще трохи – і мільйони самі потечуть до кишень, він стане знаменитим і поважним членом суспільства. У той же час, під звуки удаваних овацій глядачів, він розробляв концепцію нового світоустрою і конструював філософські бесіди з паном Зривком на різноманітні теми – від утворення Всесвіту до курсу валют на міжбанку. Згодом дві концепції перетнулися та сплелися в одну і своє подальше життя Афанасій уявляв собі як безмежний степ, який перетинає театральний фургон, де вони з паном Зривком філософствують про щастя всіх людей на планеті Земля, а білочка править кіньми.

Родина ставилася до способу життя та пошуків Афанасія, м’яко кажучи, неоднозначно, але терпіла, бо Афанасій був доброю людиною і нікому не бажав зла. Тож і всі люди навколо також автоматично ставали добрими, за винятком тещі. Дружину свою Афанасій дуже любив, вважав її святим створінням, проте таким, що тимчасово перебуває під впливами темних сил. Сподіваючись відлучити його від пошуків вселенського щастя, підмовлена тещею, вона з метою кодування кілька разів водила чоловіка по гіпнотизерах та різних народних ворожках, безглуздо витрачаючи величезні кошти, які б могли піти на значно корисніше діло – наприклад, ті ж лови пана Зривка. Однак провал цієї ідеї з самого початку був очевидним: дипломований інженер навіть суто гіпотетично-геополітично не міг потрапити в дурні шарлатанські пастки, розставлені бездарними аферистами.