Ніка Нікалео - Квітникарка

Вона так собі мислила, перебігаючи з однієї крамниці в іншу. Найперше придбала кілька красивих білосніжних комплектів білизни. Уявлення не мала, що ціни такі скажені. Давно собі не дозволяла таких покупок. Уже навіть і пригадати не могла, коли, але точно ліфчик пуш-ап не був за ціною пальта. На верхній одяг для себе вирішила не дивитися, адже малому потрібна була курточка й чобітки, а їй позаріз потрібно купити нові мешти. Супермаркет із взуттям пропонував шалений вибір хороших моделей. Приміряла три-чотири й обрала красиві лаковані туфлі на невеличких підборах кольору марсала. До всього підійдуть! До того ж ціна була на тридцять відсотків нижчою – пряжка-прикраса майже відклеїлася. Але повернути її на місце не проблема, навіть у майстерню нести не доведеться. Усе виправить суперклей.

Щаслива й задоволена, що зекономила стільки коштів, Вікторія вже хотіла повернутися додому, коли подумала, що не буде тягнути з покупкою обновки для сина й побігла повз брендовий італійський магазин у дитячий відділ іспанської торговельної марки. Здалеку помітила, що там уся вітрина заліплена написом «Sale», і великим кроками спішила туди. Але раптом щось знайоме промайнуло повз її боковий зір. Зупинилася і зробила два кроки назад, повернула голову вліво – й обмерла від побаченого. Їй волосся заворушилося на голові, а з рук повипадали пакунки. Вона їх миттю підняла, повернувшись спиною до побаченого, і прожогом сховалася за колоною навпроти. Відтам знову визирнула, з тяжким болем споглядаючи картину, що відбувалася всередині крамнички з італійськими речами. Там мужчина допомагав молодій дівчині натягти на ногу високі чоботи-ботфорти. Він робив це так, що Вікторію мало не знудило: проводячи пальцями вгору по нозі, привідкривши ажурну корунку [1] Мереживо. ( пол .) панчіх, його пальці зісковзнули до внутрішньої сторони її стегон і гулькнули глибше, поміж її ноги. Продавці вдавали байдужість і не звертали на цю брутально хтиву сцену жодної уваги. Дівчина ж сміялася і грайливо зиркала на свого партнера. А ним був Василь! Її наймиліший і найкоханіший у світі чоловік, який лише вранці доводив свою вірність і клявся у вічній любові. Віці здавалося, що вона зараз знепритомніє. Двічі за одну добу бачити одне й те саме вона не мала більше сили. Та сама дівчина, що й у них удома, і її Василь, її чоловік! Серце калатало в горлі, пальці рук похолоднішали, а голова йшла обертом. Вона міцніше стисла в руках куплене й поволі побрела до ескалатора. Та раптом зірвалася і побігла всередину крамниці, з розмаху гепнула всіма пакунками їм обом по головах, аж коханці попадали.

– Брехливий мерзотник! – гавкнула йому в обличчя, а дівку просто гидливо штурхнула ногою.

Спустилася миттю вниз на зупинку й зрозуміла, що не має сили чекати автобус. Підійшла до таксі, що стояли поруч, сіла в перше-ліпше. Та поїхала додому на Коновальця.

Прийшла у квартиру і зрозуміла, що не знає, що має робити. Їй потрібен час, щоб знову не втнути якусь дурницю. Вона радо обманювалася, це вже й останньому дурневі зрозуміло. Як тепер усе правильно зробити? Найкраще для неї і її сина. Думки стрибали, наче сполохані у високій траві коники-цвіркуни. Хотілося втримати хоча б одну з них, сформулювати мудру й виважену думку. Вікторія старалася з усіх сил, але їй не вдавалося відволіктися й стримати тремор у руках і в душі. Її морозило, вона вся тремтіла. На думку не спадало нічого, окрім образливих вигуків і всілякої гидоти, яку хотілося кричати цьому патологічному зраднику просто в обличчя так, щоб вони йому заліплювали, наче смолою, очі, рота, ніс, усю його бридку, хтиву… Ууух! Віка накрапала собі заспокійливих подвійну дозу й зрозуміла, що візьме себе в руки й напише йому листа. Прощального. Це буде правильно. Це справжній кінець. Остаточний кінець їхніх стосунків. Крах їхнього брехливого шлюбу. Більше жодних розділів у їхній історії, у їхньому романі не буде. Він не посміє більше її тривожити. А вона переживе. Це її особистий кінець світу. Світу сімейного затишку й удаваної, як виявилося, взаємної любові. Узяла ручку, якою заповнювала квитанції на оплату комунальних, витягла кілька аркушів з його теки, яку носив на роботу і, о! випадково нині забув удома…

«Дякую тобі! Не дивуйся. Я глибоко вдячна за те, що ти змусив мене зняти рожеві окуляри. Я жила у вигаданому світі, навіть тоді, коли на власні очі побачила момент зради. Наскільки ж я була закохана в тебе й боялася світу без тебе, що готова була не повірити власним очам. Досі не можу зрозуміти: як, як таке могло відбутися?! Але враз я пригадала всі ті пояснювані тобою раніше ситуації і непорозуміння, що виникали в нашому житті. Я не могла допустити думки, що ти не тільки мій. Власне, що взагалі не мій. А тепер я дякую тобі за те, що я виросла й порозумнішала. Мабуть, саме цього останнього кадру мені бракувало майже одразу після твоїх кревних каяттів і клятв у глибоких почуттях. Для тебе це анічогісінько не значить. Ти здатен сказати будь-що, аби вигода стояла на твоєму боці. Не знаю, чи це пов ’ язано з тим, що ти ведеш бізнес, але, певно, що це саме так, як ти звик у своїй роботі. Я стала просто твоїм ще одним капіталовкладенням. Ще однією вигідною оборудкою під назвою «шлюб». Тільки тепер, коли я побачила справжні цифри й подвійну бухгалтерію, я розриваю цей контракт. Партнер виявися ненадійним і брехливим. З такими довготривалі угоди не укладають. Мені шкода. Справді шкода, що я у тобі так помилилася. Бо мої почуття, ти знаєш, були щирими. Я не розумію, за що мені таке покарання, що я скоїла в житті не так, за що заслужила такі муки. Моє серце розкраяно навпіл, мене наче облили помиями з ніг до голови й вигнали на вулиці оголеною. Мене просто захлинає злість і образа, але стримаюся і не буду писати ганебних слів. Бо я розумію, що маю лише дякувати. Тому що не уявляю, як би мала й далі жити з таким болем у душі. Прокидатися, готувати тобі сніданок, усміхаючись і цілуючи, як це завжди робила. Не уявляю, як могла би з тобою кохатися з таким глибоким болем та образою в душі. Я усього цього не уявляю. Так само, як не маю жодних думок щодо того, як буду жити без тебе, самостійно. Але це мене лякає менше!