Федеріко Мочча - Три метри над рівнем неба

– Завжди буває перший раз, у всьому.

Степ усміхнувся.

– До речі, я сподіваюся, що…

У цю мить біля них загальмував «мерседес». Рафаелла вискочила з машини. Вона не йняла віри своїм очам.

– Бабі, я тобі тисячу разів казала, що не хочу, аби ти їздила ззаду на мотоциклах. І чого це у тебе мокре волосся?

– Але… насправді…

– Синьйоро, зачекайте, я поясню. Я не хотів її підвозити, правда? Скажи своїй матері, що я не хотів. Однак вона дуже наполягала… А все тому, що її кавалер на прегарній, але дуже побитій «BMW» просто втік.

– Як це втік?

– Так, і залишив її на дорозі! Подумайте тільки, який тип!

– Абсурд якийсь.

– Власне! Але я йому вичитав за це, еге ж, синьйоро, я йому дорікнув за це, не хвилюйтеся.

Степ глянув на Бабі.

– Правда ж, Бабі?

Потім так, щоб почула тільки вона:

– Мені подобається твоє ім’я.

– Мамо, слухай, облиш, га? Ми потім про це поговоримо.

Клавдіо відкрив автоматичне віконечко.

– Привіт, Бабі.

– Привіт, тату.

Степ також привітався.

– Добрий вечір!

Його смішили ці дивні сімейні збори.

Рафаелла ж була зовсім не налаштована на жарти.

– Чому ти як опудало? Де моя сукня від Валентино?

Бабі підняла руку, показуючи целофановий пакет.

– Ось тут.

– А твоя сестра? Я можу дізнатися, де ти її залишила?

У цей момент під’їхала і Даніела. Вийшла з машини разом із Паломбі, який її супроводжував.

– Привіт, ма…

Не встигла закінчити фразу. Рафаелла вліпила їй ляща.

– Так ти знатимеш, як повертатися без сестри.

– Мамо, ти не знаєш, що трапилося. Прийшли непрохані і…

– Замовкни!

Даніела мовчки потерла щоку. Паломбі, виконуючи наказ Рафаелли, сів у машину й поїхав.

Степ завів мотоцикл. Підійшов до Бабі.

– Тепер я розумію, чому в тебе такий характерець. Це не твоя провина, це спадкове.

Потім перемкнув на першу і з зухвалим «до побачення» розчинився в темряві.

Бабі та Даніела сіли в машину. «Мерседес» заїхав до житлового комплексу. Фьоре розважився набагато більше, спостерігаючи події останніх п’яти хвилин, аніж продивившись усі програми «Фантастико» [26] «Fanstastico» – розважальна програма на італійському телебаченні, яка йшла по суботах у вечірній прайм-тайм з 1979 по 1992 рік. . Пізніше, коли вони роздягалися, Даніела вибачилася перед сестрою за розірвану спідницю, яку та їй позичила.

– Це все Паломбі, він мене цілував!

Але її гордість тут-таки була притамована в зародку через ще один дзвінкий ляпас. Коли розкриваєш душу сестрі, треба спочатку переконатися, що батьки вже лягли. Рафаелла через нерви ніяк не могла заснути. Того вечора багато хто погано спав. Хтось провів ніч у лікарні, комусь снилися жахи. Серед останніх був Кіко Бранделлі. Він обміркував усі можливі рішення: кинути машину на дорозі й завтра зранку потайки відвезти її до ремонтника, або ж скинути в провалля й заявити про угон. Зрештою дійшов єдино можливого рішення. Виходу не було. Йому треба постати перед батьком так само, як це зробила Роберта перед своїми батьками у той вечір. Синьйора Міккі, повернувшись додому, зрозуміла, що її порада розважатися була перевиконана. А її чоловік, перевіривши все, виявив, що з дому було вкрадено чимало всього.

Бабі була у ліжку, змучена тією вечіркою. Подумала, що виною всьому був той ідіот, той поганець, той мугиряка, те чудовисько, той хуліган, той нахаба, той невихований кретин. Потім, поміркувавши ще, зрозуміла, що навіть не знає його імені.

Два промінчики сонця перетинали кімнату. Піднялися уздовж крайчиків ліжка, ковдри, її золотавого волосся, оголених передпліч. Саме туди, де нічна прохолода залишила трішки «гусячої шкіри» та поодинокі дрижі. Ніби за помахом чарівної палички, все це зникло. Шкіра знову стала рівною й розгладженою під теплим дотиком нового дня. Бабі розплющила очі. Будильник ще не дзвонив. Вона натягнула на себе пухову ковдру, вкрившись аж до підборіддя. Залишилась так, з напівзаплющеними очима, з руками на животі, нерухома. Не хотіла торкатися одного з тих зовнішніх кутів ліжка, все ще занадто холодних. Раптом задзвонив будильник. Цьому настирному звуку передувало лише легке поцокування. Природний плин часу досяг тієї хвилини, яку Бабі визначила для себе як останню, щоб не запізнитися до школи. Вона неохоче заворушилась у ліжку, витягла руку, навпомацки шукаючи будильник. Перекинула «Сіддгартгу» Гессе, книгу Юрсенар, облишену на половині, та «Сімейний бал». Знайшла будильник, вимкнула його. Потім увімкнула радіо. Воно було вже налаштоване на 103.10, і, як кожного ранку, Бранко розповідав про гороскопи.