Ника Никалео - Брутальний лікар

— Але мені це д уже подобається! Усе так щиро й тепло.

— Так і має бути. Тут не може бути інакше .

— Я хотіла б залиш итися тут назавжди.

Світло, що наближало ся до неї (чи вона д о ньо го — це їй було незрозумілим), рапто м залило собою все, і стало так затишно й добре, що вона вра з згадала це почуття всеосяжної, безумов ної любові й радості , гармонії і щастя. Вона купалася в цьом у й хотіла зовсім ро зчинитися, щоб і сам ій стати цією суттю. Та враз осягнула сл ова:

— Ти не можеш з араз тут залишитися. У тебе ще багато не закритих питань.

— А ле яких? — Вікторія геть нічого не пам’я тала: ніяких питань.

— Ти повернешся і в се зрозумієш. Усе од но сюди прийдеш. Усі дороги ведуть сюди, — сказав хтось, і г олос його був могутн ім та спокійним, пере конливим, хоча вона його не чула, а лиш знала про це.

— Я зр озуміла. А коли я по вернуся, мені буде т яжко там, де я була?

— Повертайся, це не обхідно, — вклалось у її свідомість — і в се зникло.

І раптом вона опинилася там, де була давно-давно , кілька років тому. Бачила себе збоку. Т оді, коли Вікторія н е дивилася новин, не слухала радіо й не гортала інтернету. Дл я неї це була гора с міття з непотрібної інформації, яка заби вала голову й основн е — крала дорогоцінн ий час. Раніше жінка могла годинами сидіт и у фейсбуці, шукаюч и невідомо чого й не відомо навіщо. Несам овито барвиста й усм іхнена стрічка новин малознайомих людей дратувала її, та лед ь не магнітом приков увала увагу. То б уло схоже на якусь н аркотичну залежність , без якої не минав жоден день. Знала , хто й де відпочива є, з ким тусується і з ким розійшовся. С тан стосунків «усе з аплутано» збивав з п антелику, бо й у сам ої тоді наче також б ув такий стан, але в она точно знала, як із нього вийде. І ця ката васія в голові ще тривала б нескінч енно довго, якби одн ого дня жінка голосно не гримнула кришкою но ут бука, після тог о як повидаляла всі свої акаунти в соцме режах. «Доста! — ска зала сама собі зі сп равжньою злістю. — Ч ас зайнятися власною справою і собою, а не спостерігати ярма рок удавано го щастя та марнославства».

І життя потихеньку по чало налагоджуватися . Але повсякчас так і кортіло знову загл янути в той паралель ний світ яскравих ба рв чужого балу. Та В ікторія навчилася не думати про можливіс ть відновлення своїх сторінок, постійно осмикуючи себе від тих згадок. Основним тоді було — віднови ти себе для світу, д ля нормального життя , спрямувавши його в потрібному, правиль ному руслі. Вона дос теменно не знала й в агалася. Хапалася за всі пропо зиції та м ожливості. Приходила додому втомлена й з аповнена думками за день настільки, що г еть не згадувала про ще якісь там інтерн ети. Відчула розпач і біль зрадженої жін ки, хоча думала, що вже давно про це заб ула.

Потім раптово зрозуміла, що перестриб нула кілька років і побачила себе радісн ою і щасливою на кві ткових полях за Жовк вою. Поруч стояла се стра Улянка, також у сміхнена й задоволен а врожаєм гладіолусі в, що, як кольорові шаблі, стирчали із з емлі. Жінки перегляд али записи в блокнот і, порівнювали різні сорти квітів, щільн ість розсади та особ ли вий аромат ледь ро зпущених пуп’янків. Поміж грядками йде Н азар — красивий, вис окий, майже дорослий син. Дуже схожий на колишнього чоловіка . Вікторія відчуває неймовірно приємне т епло перебування пор уч із сестрою, родин ну підтримку й затиш ок, захоплення спіль ною справою, якою во ни горять обоє .

І знову стриб ок у часі. Вікторія на вечірці чи то чиї хось уродинах. Стари й будинок та вишукан ий інтер’єр. Жінка н е сама, тут багато л юдей, схоже, лікарів , яких вона знає, і ті кличуть її на ім’ я. Усі танцюють, роз важаються. Багато на поїв і наїдків на ст олі. Вона чує телефо нний дзвінок і виход ить із гамірної кімн ати. Вмикається віде озв’язок з незнайомо го номера, але на ек рані лише якісь руки -ноги, хтось щось ше поче… Вікторія відчу ває хвилювання, жахл иве серцебиття, усе враз темніє перед не ю, і вона, як крізь сон, чує десь поруч пікання пульсоксимет ра. Неймовірно насти рне й різке біле сві тло тисне на очі зві дусіль.