Ника Никалео - Брутальний лікар

— Послухайте, я одразу не зорієнтувався. Це ж ніч! Отже, вона могла бути госпіталізована вчора ввечері.

— Вибачте! — Дівчина поглянула на нього винувато. — Я мала б здогадатися.

І за мить:

— Є така. Вона ваша родичка?

— Дружина!

— Тоді інформація лише для вас: госпіталізована з матковою кровотечею і струсом мозку.

— Далі! Де вона? — занервував Сергій.

— Пані Добровольська, — дівчина кинула дивний погляд, — зараз в операційній. Кілька…

— Де операційна?! — перебив він її. — Де?!

— Спокійно, сядьте, прошу, і почекайте.

— Я — хірург! Ви розумієте?! Там моя вагітна дружина в операційній!!!

— Заспокойтеся, будь ласка, — беземоційно та вельми переконливо попросила дівчина. — У нас дуже кваліфіковані спеціалісти. Прошу знайти собі місце й почекати. Усе буде добре!

— Я не можу чекати! — голосно, майже криком кинув Сергій і побіг за першим же санітаром із крапельницею.

Капюшон ( пол .). — Тут і далі прим. авт.

Пляцки — коржі ( пол. ); тут у переносному значенні — коров’ячі екскременти.

Бахрома, торочки ( діал .).

Хлопець, тип ( пол. ).

Автівка ( пол .).

Капюшон ( пол .). — Тут і далі прим. авт.

Пляцки — коржі ( пол. ); тут у переносному значенні — коров’ячі екскременти.

Бахрома, торочки ( діал .).

Хлопець, тип ( пол. ).

Автівка ( пол .).

По той бік свідомості

Вік а летіла довгим світ лим коридором чи то якоюсь трубою, де вс е було, як у звичайн ому передмісті: сади би, городи, люди, як і на них поралися, в еликі ставки й невел ичкі річечки, поля — засіяні й неорані, ліси та схили. І легко так їй було, радісно. Здавалося, що вона чує й відчу ває тут кожну травин ку, рослинку, жучка й метелика; розуміє кожну живу істоту й бачить її думки. Див ним і надзвичайно пр иємним було відчуття води, наче то вона сама і є, наділена с відомістю і неймовір ним багажем знань, я кі раніше були не збагненними. Уся ця природна краса скру чена у велетенську т ру бу із сонцем напри кінці тунелю, до яко го вона ніяк не могл а долетіти. Тому без особливих зусиль ро зглядала все довкола й зосереджувалася н а пред метах. Наприкл ад, вона в одну мить побачила поламаний дитячий годинник в о дній із хатинок на у зліссі і якось одраз у зрозуміла, у чому причина поломки.

Люд ей вона не зустрічал а, але відчувала різ ні сутності — доброз ичливі й раді їй. Ба чила багато різних о пуклих куль, що світ илися. Вони були всю ди. Катулялися зі сх илів, підстрибуючи п оодиноко чи вкупі з іншими, такими ж фан тастично кольоровими , але найдовше — з пр озоро-білими живими сферами. Декотрі з н их, підстрибнувши, з діймались у повітря і кудись пливли. Біл ьшість — на яскраво- жовте світло наприкі нці тунелю. Туди ж п рямували й білосніжн і хмаринки, легкі й також живі.

Узагалі все тут було живим, справжнім, у всьому пульсувало життя. Сп очатку це трохи наля кало Віку, але вона не відчувала загрози , бо сама могла, зал ишаючись собою, бути , ким хотіла. Їй ста ло затишно й спокійн о. Усі довкола були пов’язані якимось од ним ментальним полем: обмінювались інфо рмацією, ставали о дин одним.

Однак най більше їй подобалося відчуття води! Воно було надзвичайно пр иємним і наповненим, якимось примарно-ле гким і глибоко хвилю ючим. Вода мала стіл ьки інформації і змі сту, що годі було це все осягнути й збаг нути, але Вікторія х отіла та дивним чино м могла роздивитися все довкола й усе те зрозуміти.

— Я сплю ? — виникло внутрішн є запитання.

— Ні, ц е не сон, — отримала відповідь, що наче також з’явилась у ні й, — це інша реальні сть. Інший вимір.

— Як таке може бути? Ц е те, про що здогаду вався… Ой, забула, х то? Знала й забула. — Запитання сипалися з неї, як новорічні забавки з мішечка.

— Хто, — почула у ві дповідь повтор. — А, так. Напевно, що та к і є. Тут усе не та к, як усі звикли ран іше.