Владимир Винниченко - Слово за тобою, Сталіне[скорочено]

— А як ви собі уявляєте, Семене Семеновичу, це розгорнення? Яке воно буде: фізичне, політичне, воєнне?

— Всяке, насамперед, розуміється, політичне. Пропозиція від нас колектократії всім урядам світу як способу замирення народів зразу приверне до нас симпатії всіх трудових мас плянети. Капіталісти, розуміється, не приймуть її. Тим краще. Цим вони вдвоє, втроє збільшать силу прихильности до нас усіх народів. Треба признатись, що цілий ряд обставин останнім часом спричинилися до ослаблення цієї прихильности. Отже, пропозиція колектократії з нашого боку і відмова імперіялістів, надто американських, зразу підняла б наші політичні фонди. Наші друзі, комуністичні партії на Заході, захитані всякими мерзотниками Тітами, набрали б нової сили, компартії скрізь здобули б більшість голосів на виборах, і вплив Росії на світовому форумі набрав би величезного розміру. І хто зна: може, ми й без війни опанували б усю плянету. Москва стала б столицею і владаркою світу без проливу крови, принаймні російської. Можливо, що в деяких країнах дійшло б до крови, але тільки внутрішньої, барикадної крови. Але тим краще: тим швидше ми могли б узяти ті країни в свої руки.

— Вибачте, — знову з поштивою влазливістю вставив журналіст Зінчук, — а як ви ставитеся до того, що разом з постановою Об'єднаних Націй про ідею соціяльно-економічної демократії було б поставлено пропозицію про політичну демократію?

Строганов здивовано закинув головою назад.

— Будь ласка! У нас є найкраща в світі політична демократія.

— Так, але імперіялісти настоювали б на тому, щоб було прийнято їхню демократію, і то під інтернаціональним контролем.

— Цього ніколи не буде! — рішуче й категорично покрутив головою Строганов.

— Але ж тоді вони не згодяться на колектократію. Це ж була б найсутніша умова прийняття її ними. Невиконання цієї умови розірвало б порозуміння.

— Будь ласка. Нам тільки цього й треба.

— Значить, розрив? І ніякого миру?

— Не ми винні. Відповідальність за це перед народами нестимуть капіталісти й насамперед американські. Бо це вони розірвуть переговори, а не ми. Ми готові на все: і на економічну, і на соціяльну, і на політичну, і навіть інтернаціональну демократію. Будь ласка. І розуміється, трудящі в усьому світі стануть на наш бік і почнуть вимагати заведення колектократії. Капіталісти не будуть згоджуватись. І таким чином шанси на революцію збільшаться. А на випадок війни робітництво противника, обурене незгодою капіталістів на колектократію, буде бити їх ззаду.

— Значить, на вашу думку, війна — неминуча?

— Чи неминуча війна, я не скажу так категорично. Але що наша влада на всьому світі є неминуча, то за це є всі сто відсотків, коли капіталізм одкине колектократію.

— Але ж Сталін сказав, що дві системи, капіталістична й комуністична, можуть ужитися разом, що можна встановити рівновагу сил на землі й жити собі без війни. Так і багато західніх політиків кажуть.

Строганов вибачливо посміхнувся і обережно скинув сіру шапочку попелу з сигари в попільничку.

— Що Сталін, цей великий дипломат і найрозумніший стратег на світі, це сказав, то це — правда. Але для кого сказав? Для дурників, товаришу. Для тих, хто охоче здається на сентиментальну казку. Це — казка, ця знаменита рівновага сил. Казка для політичних дітей, яких є так багато на землі. Сталін знає, до кого він говорить. Ніякої рівноваги ніколи з капіталістами у нас не було. З нашого боку є тільки воєнний камуфляж оливковим гіллям. Нехай собі тішаться дітки його чудесним виглядом і не дуже готуються до війни.

Журналіст Зінчук теж обережно зсунув з сигари сіру шапочку в попільничку й з усміхом сказав:

— Так, але як нам бути тоді, коли капіталісти на випадок розриву, боячись нашого дальшого впливу на їхні маси, причепляться до якоїсь дурниці й проголосять нам війну?

— Вони ніколи цього не зроблять. Вони занадто бояться нехіті своїх мас до війни. Це — наш великий козир. Західні демократії ніколи перші не почнуть війни. Ми можемо спокійно видирати у них шматочок за шматочком територію плянети. Не будуть же справді американські маси йти битись з нами за якусь там частину Німеччини, чи Австрії, чи якоїсь іншої країни, які нам потрібні.

— Ну, а все ж таки? А як вони виразно поставлять питання: або колектократія й тоді їхня політична демократія у нас, або війна, що ж ми? Відмовимось? Воліємо війну?

Строганов не зразу відповів. Він довгенько дивився якимсь мрійним поглядом на широчінь пейзажу, потім сказав: