Мануела Ґретковська - Пристрасний коханець

Минаючи шинок у Старому місті, де ми в суботу вечеряли, я зайшла до косметичного салону «Фізіс». Літня косметичка в пожмаканому фартусі могла б працювати санітаркою у маминому шпиталі. Вона дивувалася, навіщо мені депілювати ноги воском.

— Ви що, не знаєте? Це може закінчитися вапнуванням кісток! — лякала вона мене.

Я не знала.

— Ліквідувати вугрі? — вона вказала на щоку. Попри мейк-ап, чиряк видно. Я не погодилася на витискання. У ньому вже немає ропи. Він напух, бо гоїться.

Ми були в кабінеті самі. Косметичка видала таємницю:

— Подумайте, пані, сама. Як перед війною депілювалися жінки?

— ?

— Сірником! Ви берете сірника, обпалюєте волосся і намащуєте маззю від опіків — торментіолом.

Вона мене таки позбулася. Я, дурепа, намагалася вдома обсмалити ногу сірником. Закінчилося усе опіком литки і шкрябанням тіпуна бритвочкою.

З Войтеком дедалі краще, краще і… цікавіше. Ми побували у його власному помешканні — три кімнати, приємні, чисті, хоча й видко брак жіночої руки. Вранці він відвіз мене на роботу. Дорогою спитав, чи не поїхала б я з ним на новому БМВ на Великдень до… (я подумала: до… Зебжидовської Кальварії), до… (він зі страху почав затинатися, до… його батьків, чи що?), до… МЮНХЕНА, на автосалон. Він вибовкав, що в потягу зважився заговорити зі мною через той нещасний прищ. «Коли такі чарівні жінки мають абсолютно людські клопоти…»

Нарешті бодай чимось завдячую прищеві. Розсудливим коханцем.

Не було ради: я пішла до лікаря. Дерматолог випалила чиряк рідким азотом. Приписала мазі. Запропонувала хімічний пілінг для омолодження обличчя. Процедура полягає у зриванні зовнішнього шару клітин — іншими словами, обдиранні шкіри. Потім кілька днів не можна виходити з дому, легко підхопити бактерії. Сенсаційні результати. Напевне, зважуся на пілінг після повернення з Мюнхена. Для цієї процедури я не занадто молода. Шкіра швидко втрачає колаген. Після тридцятки на делікатну коректуру буде запізно.

Мабуть, спробую потовщити уста уколами чи вшиванням золотої нитки. У мене затонкі губи. З випнутими устами і довгим волоссям я була б схожа на Лів Тайлер.

Чекаю на дзвінок від Войтека. Божеволію біля апарата, наче собака біля кістки. Коли врешті він телефонує, я стримуюся, аби не запищати від радості.

Мішка на роботі щось комбінував. Я спокійно і рішуче відправила його у відставку. Він не образився. Побіг за квітами й вином: «За дружбу розуму із вродою!» — вигадав він тост. Одразу до його кімнати позлазилося півконтори. Я сиділа би довше, коли б не повернулася шефиня. Вони говорили цікаві речі. Англієць, котрий працює для видавництва, приніс старі номери журналів і проекти нових. Мішка звернув увагу на міни дівчат з обкладинок. На початку сімдесятих — розхилені уста, затуманені очі, викличні пози були прерогативою панянок з обкладинок м’якого порно. Якщо тенденція збережеться, то через десять років найсерйозніші жіночі видання матимуть обкладинки в стилі сучасного порно. Чому Мішка не сказав мені про це, коли робив мої світлини? Я б розхилила уста, цього бракувало моїм фото. Повні, ладні на все уста додають не вульгарності, а характеру.

Я почуваю себе жахливо. У мене гарячка. Візьму вихідний. Я повинна вилікуватися до Великодня. Войтек поїхав до Кельц. Усе добре складається, я не могла б із ним зустрічатися через прищі. Гінеколог порадила контрацептивні таблетки: мало гормонів, багато користі. Шкіра покращає, волосся зміцніє. Мені вже нічого не допомагає. Останній порятунок — дієта. Це, напевне, поганий обмін речовин. Я перестала їсти шоколад і жирне м’ясо.

Войтек переймається, замість того, щоб дивуватися моїй сильній волі. «Щось ти схудла, кульбабко». Нарешті я дійшла до своєї нормальної ваги. 52 кілограми. Стільки я важила на виборах міс Кельц. Прищі зникли. Напевно, я не можу бути товстою: тоді жир відкладається у мене в губах і через них витікає. Споживаю тепер винятково овочі та фрукти. Жодного алкоголю, супів, білого хліба, мучного. Записалася в басейн у готелі «Вікторія». Дуже дорого, платиш за елегантність. Ліфтом на саме дно готелю. Штучні пальми, темрява, як у найт-клабі. Солярій, завжди вільні тренажери. Вода холодна, але отим чолов’ягам — вусатим морсвинам із салом на череві — все одно. Я знаю їх з телевізора: політики. Мене політика не цікавить, вони не цікавляться мною. Входять у воду, пропливають туди й назад і виходять «релаксовані», тобто мокрі. Пиячать біля басейну. Я пропливаю двадцять дистанцій цього басейну, розміром з велику калюжу.