Віктор Гребенюк - Тетрамерон

Коли ваш покірний слуга писав розлогий епос «Діяння небожителів» [1] Брат Віктор. Діяння небожителів: містерія-епос / Брат Віктор. – Луцьк: Ключі; Волин. обл. друк., 2011. – 256 с. і друкував частини, – а це забирало трохи не ціле життя, – чимало читачів казали: «Пишіть-но щось коротке і жваве, наприклад, про такий-то випадок». І розповідали мені, хто що знав. Коли я це почув у котрийсь раз – то створив і видав збірочку новел «Хрещате» [2] Брат Віктор. Хрещате: новели й образки / Брат Віктор. – 1-ше вид. – Луцьк: Вежа, 2001. – 60 с.; 2-ге вид. – Львів: Свічадо, 2002. – 44 с. .

Але невдовзі все почалося спочатку, а часу все так само не було. Тоді попросив: замуруйте мене чи принаймні замкніть на яких чотири дні – я з Божою поміччю скомпоную сорок новел, по десять за день, хоч би в чернетці, такий собі «Тетрамерóн» [3] «Тетрамерóн» – від грецьких слів «тетрáс» (чотири) і «мéрос» (день; частина). Найвідоміші в цьому роді збірки новел – «Декамерон» Боккаччо («дéка» – десять, бо всі оповіді вміщено в десять днів), «Гептамерон» Маргарити Наваррської («гептá» – сім). Перше видання нашої книги: Брат Віктор. Тетрамерон: новели / Брат Віктор. – Луцьк: Ключі; Волин. обл. друк., 2012. – 158 с. .

Як на те, у місті лютувала епідемія грипу, і я став писати, не виходячи на вулицю та щоразу дякуючи всім, хто розповів мені ці історії.

– За царя! За отечество! Ур-р-р-а-а!!

– Вперед! За цісаря! Слава!

Ці кличі виривались остервенілим ревом із тисяч розгарячілих горлянок, перемішувалися з кров’ю й вихаркувалися на сніг.

Із цими кличами падали – убиті, пошматовані, а наступні ряди напирали на них, бездумно, осатаніло, щоб трохи далі померти з тими ж кличами в горлі:

– За царя! За отечество!

– За цісаря! Слава!

І якби день тривав рік, це тривало б рік, і якби вік – люди без упину вбивали б людей цілий вік.

Але стало сутеніти й бойові дії пригасали, а коли вже стемніло, згасли дотла – і на поле битви з височини осіла тиша, і незгасні янгольські очі з подивом і жалем дивилися на це місиво трупів, майже трупів і ще не трупів.

Рядового Василенка з офіцером Брусніциним оглушило вибухом гарматня [4] Гармáтень – артилерійський снаряд. , і вони лишилися неподалік австріяцьких шанців [5] Шáнці – окопи. , коли російська атака захлинулась і відступила.

Поночі вони очуняли, Брусніцин був поранений і крізь тихий стогін прошепотів:

– Помоги, браток, помоги, солдатик.

– Зараз… щас… вашскорóдь [6] Вашскородь. – Так солдати вимовляли звертання «ваше високоблагородіє». … Рад стараться… – І Василенко заходився перебинтовувати офіцера. Невдовзі, видко, біль утамувався й Брусніцин замовк.

Тільки огром незглибимого неба міріадами очей пильно й мовчки вдивлявся у світ.

– Тиха ніч, свята ніч!.. – вихопився у Василенка спів колядки.

– Гей, зітри сльози з віч!.. – раптом почулось десь знедалеку.

«Господи! – раптом згадав Василенко. – Се ж сьогодні Святвечір».

А колядка з австріяцького боку, на хвильку змовкнувши, звучала далі:

Василенко підвів голову.

Диво, але з окопу теж визирнула голова, визирнула співаючи: либонь, не боялася стати мішенню російської гвинтівки.

Так вони обоє доспівали колядку. Потім той, з австрійського боку, завів «Спи, Ісусе, спи».

Доспівали і її.

Тоді зачулося:

– Христос ся раждає!

Василенко ніколи не чув такого вітання й одповів як знав:

– З Різдвом Христовим будь крепкий!

Тоді вони разом стали і – пішли один одному назустріч. Посередині спинилися, обнялись, поцілувалися на три боки і той, з австрійських шанців, спитав:

– Ну, брате, якої будéмо співали?

– А хоч би оцієї: «В Вифлеємі новина». Знаєш?

– Чом нє!

Вони проспівали цю, потім «Ангел Божий із небес», відтак «Коли ясна звíзда», опісля «Гей високо в темнім небі»:

Василенко почув, як пролунав постріл, як вигукнув Брусніцин: «Проклятый хохол! Предатель!». Відчув, як його обпекло біля серця, але доспівав колядку: