Бертрис Смолл - Любов дика та прекрасна

Адам зачинив двері за своїм братом, з гучним стуком штовхнув засувку.

— Ну, Фіоно, любове моя, — протягнув він ліниво. — Я вже певний час хочу, щоб ти опинилася в такому положенні.

— Іди до нечистого, — люто плюнула вона на нього і, вставши, спробувала підійти до дверей.

Адам простяг руку і, схопивши за лікоть, потягнув її назад.

— Е ні, красуне, — проказав він грубо, мнучи збуджений сосок рукою. — Ні! Сьогодні ти розсунеш ноги переді мною! — Він штовхнув її на ліжко, і Фіоні раптом стало страшно.

Відтоді, як уперше впала в солому в затемненій стайні з головним стайничим свого батька, вона завжди верховодила в таких ситуаціях. Фіона безпорадно лежала на ліжку, дивлячись, як її кузен повільно стягає із себе одяг. Спина та плечі, що опинилися перед нею, були широкі й оброслі м'язами. Вони переходили у вузьку талію. Він зняв короткі щільні штани. Стегна в нього були стрункі, сідниці красиво округлені. Адам Леслі повернувся, і Фіона вражено скрикнула.

Колись вона бачила, як цінний жеребець її батька заліз на кобилу в полі. Фіона сподівалася, що колись знайде чоловіка з таким самим велетенським розміром. І ось він стоїть перед нею й сміється.

— Так, люба. Ти п'ять років утікала від того, чого так хотіла.

— Святий Ісусе, — прошепотіла вона. — Ти ж мене цим уб'єш! — Але вологе таємне місце між її ногами спрагло пульсувало. Мало не плачучи, вона простягнула до нього руки. Його тіло швидко накрило її, і він відчув, як тепла дівоча рука жадібно тягнеться, щоб спрямувати його. Він обережно увійшов у неї і, переконавшись, що в неї легко заходить його розмір, почав повільно й чуттєво рухатись. Її тіло неабияк вигнулося під ним, а нігті вп'ялися в його спину. Його рухи ставали дедалі швидшими та палкішими, а вона почала тихо стогнати, і за кілька хвилин цей стогін змінився криком чистого вдоволення.

Адам скотився з кузини й тихо ліг, віддихуючись. Потім звівся на лікті й, поглянувши на неї згори вниз, промовив:

— Для дівки, що блудила мало не з дитинства, ти вмієш до біса мало, і це твоя власна провина! Ти весь час віддавала себе невмілим нікчемам. — Схиливши голову, він задумливо погриз якусь хвилину напружений сосок, доки його пальці гралися між її ногами. — Мене ж, люба моя, — провадив він далі, — навчали найкращі повії Парижа, Лондона й Абердина. Я з радістю навчу тебе всього, що знаю.

Усе ще опираючись йому, Фіона мовила:

— Я не казала, що буду твоєю коханкою, нахабо!

— Я й не пропоную цього, моя люба.

Вона мала спантеличений вигляд.

— Я певен, що в церкві вже звикли видавати кузинам і кузенам Леслі дозволи на шлюб, — сказав Адам.

Фіона була приголомшена.

— Я старша за тебе, — заперечила вона безсило.

— Аж на цілі п'ять тижнів, — усміхнувся він. — Мені вийде двадцять наступного тижня, моя люба. — Він знову підтягнув її під себе, і вона відчула, як щось тверде впирається їй у ногу.

— Я не хочу тебе! — визвірилася вона на нього. — Я хочу Ґленкірка!

— Ти не зможеш мати його, красуне. Він не хоче тебе. — Він силоміць розсунув її ноги.

— У тебе немає грошей! — сказала Фіона. — До того ж я не житиму в чужому будинку!

— У мене досить непоганий прибуток від інвестицій, що їх зробила для мене бабуся, як і для тебе. Я один одержую більше, ніж його графська величність. А ще маю частку в родинній судноплавній справі й у розведенні овець. У тебе є будинок в Единбурзі, який належав твоїй бабусі Фіоні Абернеті. Ми подорожуватимемо кілька років, а коли маленький король Джеймі подорослішає, повернемося, житимемо в Единбурзі, при дворі. — Він глибоко увійшов у неї й тихо ліг.

Фіона, не розуміючи, навіщо говорить це, повідомила:

— Я не зможу народити дітей. Той Стюартів покидьок зіпсував мене.

— Я знаю, — спокійно відповів Адам, і цей спокій у голосі дратував її. — Після пологів ти зверталася до повитухи, яка допомогла народитися щонайменше трьом із моїх позашлюбних нащадків. Це знання коштувало мені дві золоті монети. І, кохана, я знаю, що ця дитина була не від Стюарта. — Він розсміявся, почувши від неї довгу брудну лайку. — Нехай Патрик, Джеймі та Майкл продовжують наш рід зграями немовлят, — додав він. — Я хочу тільки тебе. Та якщо я колись застану тебе з іншим чоловіком, битиму так, що живого місця на тобі не стане, і залишишся без цього, — він люто проштовхнувся в неї, — на місяць! — Адамові очі звузилися й засвітилися бурштиновим світлом.

Від думки, що може втратити те, що так довго шукала, вона затремтіла. Обхопивши його ногами, Фіона прошепотіла переляканим голосом: