Люба Клименко - Великий секс у Малих Підгуляївцях

— А хто ж їх буде контролірувати? Тих коровайниць!

— Як хто? Павло Миколайович! Пашка!

— Ах, Пашка! — обомліла я і хотіла була показать свій характер, але поняла, шо була в меньшенстві. Прийшлось змирицця.

Настала п’ятниця. Для мене вона оказалася Страсною. Бо мене наче розіп’яли на хресті. Я сиділа в хаті, а в літній кухні ця тіпа Раїса Степанівна зі своїми… такими, як вона сама, отлічницями… пекли коровай, і при цьому шуткували, сміялися, виспівували, стукали діжею об стіл і пританцьовували…

В усьому тому брав участь Брігадір. Грав роль Кучерявого. Це такий свадебний персонаж, який підколює коровайниць непристойними шутками і прибаутками. Судячи по сміху, що доносився із времьонки, ця роль йому харашо вдавалася. А я сиділа в хаті і розривалась од ревності. Я собі в’являла, як він щипає вчительок-отлічниць за сраки, як він мацає їх за цицьки, як вони пробують одплатить йому тим же — і мені ставало все хуже і хуже, а самогоняри на столі — все менше і менше. І коли я спохватилася, шо увліклася алкогольом, було вже пізно. Я впала з ослона і так забилася, шо й встать не змогла аж до суботи. Ше мені повезло, шо Мумрікова не було вдома. Батяня переніс мене тихенько на пуховії перини і сохранив мій позор у тайні.

Вобше батяня у мене класний. Він раді мене усігда йшов на всьо.

Він даже пожертвував своїм самим большим другом — льошкою Манькою.

Льошка Манька — знаменита житєльніца наших Підгуляївців — була ізвєсна тим, шо кажного вечора составляла кумпанію моєму батяні під час прийому випивона. Вони сідали рядом на колоду в хліві і пили з одної бутельки. Потім льошка засипала на батькових ногах і хропла, а він тим часом жалівся їй на свою разнещасну жисть.

Но прославилася вона не тим. Якось батяня рішив повезти її до кнура на зачатіє. Вивів матациклєта зо стайні, посадив льошку в каляску, надів на неї каску, сам сів за руля і відвіз у сусіднє село до Пацюків, які заробляли бабки на соїтіях животних. Льошці та процедура так понаравилася, шо вона весь вечір качалася на спині по двору, задерши свої ратички догори і кувікаючи разними любовними трелями. Батяня так розжалобився, шо рішив Маньку на другий день знову повезти на соїтіє. На ранок знову вивів матациклєта зо стайні, посадив льошку в каляску, надів на неї каску—і до Пацюків. Манька в той вечір ше більше качалася, а верещала так зазивно, шо в ту ніч усі Підгуляївці совокуплялися з великим азартом. Один мій батяня страдав: наша мамка втекла од нього, коли мені було п’ять год, і з того врем’я він був один, як гриб. «Нє, — думає батяня, — всім харашо, а мені нікакого кайфу? Більше не повезу її, кляту тварюку, на парування». Устає він зутра після перепою: голова гуде, в очах темніє — дивиться: аж Манька вже в касці сидить у калясці матациклєта!

Ця новость мігом облетіла все село, і наша свиня стала секс-сімволом і любімим персонажем підгуляївського хвольклору.

Так от, батяня зарізав на мою свайбу льошку Маньку. Ридав півдня. Сам не участвував у тому кровавому варварстві. Но м’ясо тої Маньки оказалося таким же возбудітєльним, як і її солодко-еротічеські крики після соїтія з кнуром. Різники, по пробувавши свіжини, як полагаєцця, так гамселили і товкли своїх жінок уночі, шо ті од восторга мало не вмліли, а на утро приповзли на колінах до батяні, шоб він продав кусочок Маньки.

Но не тут то було. Манька пішла на смерть ісключітєльно раді свайби. Надєлали з неї домашньої ковбаси, кров’янки, ковбика, сальтісона і ше осталося на каклєтки та отбивні.

Настала субота.

У нас у дворі начали робить шалаш: збили у городі каркас, напнули брезєнта, почіпляли коври, украсили стіни шалаша всякими цвітами й лєнтами і порозставляли перші наїдки — священний тазік з салатіком Олів’є та кисіль із вишень.

Прийшов час прощатися з дівуванням. Хоч на дівич-вечорі плакать не обізательно, але я наридалася, аж опухла. Плакала за своїм дівочеством, за своєю любов’ю до Брігадіра.

Дівчонки мене даже не вспокаювали — були зайняті наїдками і напитками, канєшно ж, крепкими. І коли прийшов до нас женіх (то єсть Мумріков) з боярином (то єсть Брігадіром) і дружбами (то єсть архіологами) — вони побачили таку картіну Рєпіна: я з розпухлою од сльоз мордякою і дівчонки — пошти всі в ауті. Це ж Підгуляївці — родіна сахарного бурачка і бурачихи!