Терри Пратчетт - Морт

Серед чарівників почулися притишені зітхання. Вони сумно дивилися на жабку на Ринсвіндовій долоні. Більшість із них ще в далекій юності опановували мистецтво пиятики до непритомності саме в «Барабані». Звісно, ті часи давно минули, та наступного вечора Торгова гільдія мала проводити урочисту вечерю в верхній залі «Барабана», і в усіх чарівників восьмого ступеня були контрамарки. Там подавали б печеного лебедя й два види бісквітних тортів, а ще виголошували б тости на кшталт «Наші дорогоцінні — ні-і-і — виняткові гості!..», аж доки не настав би час викликати носильників і розвозити всю братію на візках.

Альберт крокував уздовж шеренги й час від часу злегка штурхав когось із чарівників патерицею у черево. Душа його співала. Повернутися? Та нізащо! Тут влада, тут справжнє життя. Він поставить на місце того старого дурня й плюне йому в порожні очі.

— О, тут все зміниться, іменем Ґрізмового Курного Дзеркала заклинаю вас!

Ті з присутніх, хто пам’ятав історію закладу, сумно кивали. Кам’яна підлога, підйом затемна, ніякого спиртного за жодних обставин, завчати істинні імена всього сущого, доки ті не лізтимуть з вух.

— А цей що там робить?!

Недороблена цигарка випала з тремтливих пальців чарівника, який на свою біду забудькувато поліз у кисет. Цигарка підскочила, упавши на підлогу, і всі спостерігали, як вона котиться, аж доки Альберт не смикнувся вперед і не розчавив її.

Тоді він різко спинився й розвернувся. Ринсвінд, який ішов за ним хвостиком, ніби неофіційний ад’ютант, ледве не врізався йому в спину.

— Ти! Ринс-щось-там. Куриш?

— Ні, пане! Шкідлива звичка! — випалив Ринсвінд, уникаючи поглядів свого безпосереднього начальства. Він цілком ясно відчував, що щойно нажив собі кількох довічних ворогів, і чомусь від думки, що житимуть вони недовго, йому не легшало.

— І правильно! Ану, потримай патерицю. Так от, мої ниці виродженці, цьому всьому кінець. Ясно? Завтра підйом на світанку, три кола внутрішнім подвір’ям і сюди на зарядку. Дієтичне харчування! Сумлінне навчання! Фізичні вправи! А ця клята мавпа поїде працювати в цирк!

— У-ук?

Кілька старших чарівників замружилися.

— Але спершу, — сказав Альберт, — ви зробите мені велику ласку, коли проведете обряд Ашк-Енте. Треба справу одну до кінця довести.

Морт широким кроком пройшов темні, хоч око вийми, коридори піраміди. Ізабелл старалася не відставати. Слабке світло від меча вихоплювало з темряви неприємні речі. Наприклад, крокодилобог Оффлер порівняно з іншими об’єктами поклоніння цортців був просто-таки квіточками.

В нішах стояли статуї, що зображали істот, складених із усього, чим знехтував верховний бог.

— Нащо вони тут? — запитала Ізабелл пошепки.

— Цортські жерці вважають, що ті статуї оживають після закриття піраміди й охороняють царське тіло від грабіжників.

— Яке дикунське повір’я.

— А чого ти вважаєш, що це лише повір’я?

— То вони справді оживають?

— Можу сказати тільки, що коли цортці накладають на якесь місце закляття, то це не жарти.

Морт звернув за ріг, і в Ізабелл зайшлося серце, коли він на мить зник із поля зору. Вона рвонула крізь темряву і врізалася в Морта. Той роздивлявся статую собакоголового птаха.

— Фу, — озвалася Ізабелл. — У тебе від такого не йде мороз шкірою?

— Ні, — безвиразно сказав Морт.

— Але чому?

— БО Я МОРТ, — він розвернувся, і вона побачила, що його очі світяться крихітними синіми цятками.

— Припини!

— Я… НЕ МОЖУ.

Вона спробувала засміятися. Не вийшло.

— Ти не Смерть, — сказала вона. — Ти просто виконуєш за нього роботу.

— СМЕРТЬ ТОЙ, ХТО ВИКОНУЄ РОБОТУ СМЕРТІ.

Тривожну мовчанку перервав стогін, який почувся з дальнього кінця темного проходу. Морт різко розвернувся й поспішив на звук.

«Він має рацію, — подумала Ізабелл, — він навіть так само рухається».

Та страх перед темрявою, що огортала її, переміг усі на світі сумніви, тож вона прокралася услід за Мортом, звернула за ріг і опинилася в приміщенні, яке у тьмяному світлі меча здавалося гібридом скарбниці й дуже захаращеного горища.

— Що це за місце? Ніколи не бачила одразу стільки мотлоху.

— ЦАР ЗАБИРАЄ ВСЕ ЦЕ ЗІ СОБОЮ В ІНШИЙ СВІТ, — пояснив Морт.

— Він точно не шанувальник подорожей порожнем. Глянь, цілий човен! І золота ванна!

— БЕЗСУМНІВНО, ВІН ДБАТИМЕ ПРО ЧИСТОТУ В НАСТУПНОМУ ЖИТТІ.

— І всі ті статуї!

— ТІ СТАТУЇ, НА ЖАЛЬ, БУЛИ ЛЮДЬМИ. СЛУГАМИ ЦАРЯ, ЯК ТИ РОЗУМІЄШ.