Роберт Шеклі: Координати чудес

— Роками я знав, передчував, що можливий інший напрямок розвитку квадрата. Дуже довго це не давало мені спокою. Мене приголомшувала й заворожувала та неймовірна правильність. Рівні сторони, рівні кути. Деякий час я експериментував, змінюючи кути. Винахід ромба належав мені, але я не вважав це великим досягненням. Я досліджував квадрат. Правильність приємна, та все ж до якоїсь межі. Та як же змінити цю виснажливу тотожність, зберігши одночасно виразну повторюваність. І одного дня мене осяяло! Мені слід було, побачив я у блискавичнім натхненні, тільки міняти довжину двох паралельних сторін. Так просто і так важко! З тремтінням я попробував. І коли вдалося, я, признаюся, ввійшов у маніакальний стан. Цілими днями і тижнями я конструював прямокутники різних розмірів і форм — усі з прямими кутами, проте різні. Я був справжнім рогом достатку прямокутників! Це були чудові дні.

— Уявляю собі, — сказав Кармоді. — Ну а потім, коли визнали вашу роботу?

— Це також було чудово, — сказав Кур’єр. — Та минули століття, перш ніж мої прямокутники взагалі почали сприймати серйозно. «Цікаво, — казав дехто, — та коли до них звикнуть, то що у вас залишиться? Недосконалий квадрат, та й годі». Я доводив, що відкрив цілком нову і дискретну форму, таку ж неминучу, як і квадрат. Я страждав від нерозуміння. Та нарешті мої погляди переважили. А тепер у Галактиці налічується біля сімдесяти мільярдів прямокутних структур. Кожна з них походить від мого первинного прямокутника.

— Ого! — здивувався Кармоді.

— Ну ось ми й прийшли, — повідомив Кур’єр. — Заходьте просто туди. Повідомите дані про себе й отримаєте Виграш.

— Дякую.

Кармоді зайшов у кімнату. Як оком змигнути, його руки, ноги, поперек і шию обхопили сталеві обручі. Висока похмура особа з яструбиним носом і близною на лівій щоці підійшла до Кармоді й вибалушилась на нього з дивним виразом: кровожерна радість поєднувалась у ньому з єлейним жалем.

— Що це! — крикнув Кармоді.

— Отже, — промовила похмура особа, — злочинець таки не уникне кари. Дивись на мене, Кармоді! Я — твій кат! Тепер ти відповіси за свої злочини проти людства і за гріхи супроти себе самого. Та я маю додати, що це лише попередня кара і її не врахують у кінцевому вироку.

Кат витягнув з рукава ніж. Кармоді здушило горло і він не зразу здобувся на слово.

— Спиніться! — закричав він. — Я тут не для страти!

— Знаємо, знаємо, — заспокійливо сказав кат, приміряючись уздовж леза до яремної вени Кармоді. — Тут усі так говорять.

— Але це правда! — зойкнув Кармоді. — Мені мають видати Виграш!

— Що? — перепитав кат.

— Виграш, хай йому біс! Виграш! Мені сказали, що мені належить Виграш! Спитайте Кур’єра, він привів мене отримувати Виграш!

Кат пильно подивився на нього і відвернувся, мов невинне ягня. Ткнув у клавішу на панелі. Сталеві обручі перетворилися на серпантин. Чорний катів одяг став білим. Ніж-авторучкою. Замість близни на щоці з’явився жировичок.

— Усе гаразд, — сказав він без тіні каяття. — Я ж попереджував їх, щоб не з’єднували Департамент Дрібних Злочинів і Контору Тоталізаторів. Так ні, мене ніхто не хоче слухати. Так їм було б і треба, якби я убив вас. Ото було б сміху, правда?

— Мені було б не дуже до сміху, — хапаючи дрижаки, видушив з себе Кармоді.

— Добре, через непролиту кров нема чого плакати, — сказав Чиновник, що відав Виграшами. Якщо ми братимемо на себе відповідальність за всі випадковості, то вичерпаємо випадковості, щоб узяти на себе відповідальність за… Що я кажу? Менше з тим, фраза правильна, навіть якщо й слова не ті. Ваш Виграш десь тут.

Він знову натиснув клавішу. Ту ж мить у кімнаті матеріалізувався масивний захаращений письмовий стіл, що трохи повисів на два фути над підлогою, потім гупнув униз. Чиновник почав відкривати шухляди і викидати звідти папери, бутерброди, друкарські стрічки, облікові картки та недогризки олівців.

— Виграш має бути десь тут…- розпачливо примовляв Чиновник. Натиснув іншу клавішу на панелі. Стіл зник, і панель разом з ним.

— Чорти б його! Нервів не вистачає! — скрикнув Чиновник і, сягнувши рукою в повітря, щось там намацав і натиснув.

Мабуть, це була знову не та клавіша, бо з передсмертним стогоном зник і сам Чиновник. Кармоді залишився в кімнаті сам. Він чекав, мугикаючи під ніс якусь фальшиву мелодію. Чиновник виник знову і вигляд мав не гірший, аніж до своєї пригоди, хіба що на лобі світився синець, а на обличчі проступала досада. Під пахвою він тримав яскраво обгорнутий пакуночок.