Алина Болото - Вдова узурпатора

— Нам повний обід, будь ласка, — сказав Дім Фут рудоволосому офіціантові. — І принесіть ще перо, папір і хороше чорнило.

— І шанні! — зажадала я.

Офіціант подивився на мене якось дивно, однак у своєму блокнотику черкнув. Мені раптом стало так радісно, немов ми вирушили на розважальну прогулянку. Подумати тільки: п’ять років просидіти в Анеморі, не виїжджаючи навіть на літній відпочинок! Це ненормально. А колись ми були кочовим сімейством, батько заводив свій черговий драндулет, саджав мене й маму, і гнав, куди очі дивляться… А потім реготав, читаючи у світській хроніці про родину Д., яка відвідала курорт N. Курортами він нехтував.

Подали закуски, і не встигли з’явитися на столі тарілки, як з-за пазухи Клюса висунулася чорна котяча лапа, хапнула бутерброд з яйцем і зникла. Ніхто нічого зробити не встиг. Очі Афараса стали кругліші від королівської печатки, він хотів було піднятися, але Дім вчасно притримав його за плече.

— Це кішка. Хлопчисько тягає за собою кішку.

— Кота! — обурено поправив Клюс.

Афарас чомусь сполотнів, відтягнувши пальцем горловину светра, нервово потер шию, зробив кілька глибоких вдихів і видихів і тільки після цього заговорив:

— Здається, я здорово вдарився. Мені ввижається, що з цим котом я вже розмовляв.

Клюс підскочив, бо я наступила йому під столом на ногу. Дім Фут зі стурбованим виглядом доторкнувся до чола Афараса:

— Гарячки начебто немає. Раджу після обіду все-таки відвідати місцевих лікарів.

Гарячка почалася в мене. Горіло не тільки чоло, але й щоки, вуха, ніс, здається, теж. Через якогось поганця морочимо голову ні в чому не винній людині! Невже Емі не може сидіти тихо?! Треба скоріше відпускати бідолаху-водія, поки він остаточно не засумнівався у власному розумі. Я з полегшенням схопила принесену чорнильницю, вмочила перо… Слова не приходили в голову, я забула офіційний титул Люсто. Як же його назвати? Вельмишановний обранець, опікун… Чого? Що він там опікує?

— Діме! — я рішуче відсунула від себе письмове приладдя. — Випиши спочатку чек, а потім…

Не звертаючи уваги на чорнильницю, Дім Фут взяв серветку, наколов на зубці вилки й почав не поспішаючи їх протирати.

— По-моєму, червонопикий за сусіднім столиком був за кермом «газелі», — ні на секунду не перериваючи своє заняття, повідомив Дім Фут.

Мій жар відразу змінився ознобом, а Клюс відсунув салат і почав безсоромно розглядати сусідній столик.

— Невже Дано так мало платить своїм убивцям? Він одягнений гірше за двірника.

— Будь ласка, шанні!

Офіціант акуратно поставив переді мною тарілку, на якій красувалася оголена жіноча фігура з пучком кропу замість волосся. Не знаю, з чого вона була зроблена, але вигляд мала досить колоритний. Рот у мене розкрився сам собою.

— Баба! — життєрадісно вигукнув Емі, ледве не випадаючи з куртки Клюса.

Чорні лапи вчепилися в кріп… Пролунав гучний жіночий вереск, фігурка сіпнулася й сіла на тарілці. Дім миттєво вихопив автомат, але червонопикий хлопець настільки ж стрімко відкинув у нашу сторону стіл і метнувся в розкриті двері кухні. Товста дама заверещала не гірше поросяти, парочка завмерла, офіціант упустив рознос. Музика продовжувала гриміти. Терпіти не можу фокстротів!

— Це шанні, добродії, — тремтячим голосом вимовив офіціант. — Сюрприз. Багатьом клієнтам подобається.

— Подобається, — чорний кіт відкусив руку фігурці й почав із хрускотом жувати.

Клюс радісно заплескав у долоні. Йому було весело! Я встала на ноги, схопила братика за комір і потягла до дверей. Офіціант тихо відступив убік. Навряд чи він що-небудь думав, але Дімові дорогу перепинив:

— Сплатіть, будь ласка…

Дім жбурнув йому кредитку, потягнувся було за сумкою, яка стояла під столом, але потім раптом передумав і замість цього стягнув зі стільця Афараса.

Вискочили ми через парадний хід, де все ще, стоячи, спав п’яний швейцар. Як тільки ми з’явилися на тротуарі, куртка знову затріпотіла, відклеїлася від стіни, швейцар упав, але не прокинувся.

Звідкись гримнув постріл, Дім не цілячись випустив чергу, змушуючи випадкових свідків з жахом розбігатися.

— Есто, вниз!

Ми промчали підземним переходом, причому Афарас запекло кульгав на сходах, і опинилися на порожній платформі, де підморгував червоними вогниками поїзд. Поїзд складався з паровоза й чотирьох вагонів. «Амаданська стріла» — було написано великими буквами під вікнами кожного вагона. На краю платформи солодко позіхав білетер.