Вільям Лігостов: Подорож до Ельдорадо

Кінчався Дніпро-Бузький лиман. Ще миля, дві — і відкрите море! Чорне море! Як-то покаже себе човен там? Зараз тільки похитується та поскрипує. Але і море, певно, йому не страшне, бо в плавнях аргонавти поприв’язували міцно до бортів цупкі — удвох не обнімеш — в’язки сухого очерету. Ніяка хвиля не перекине.

Та, власне, не про те думали Галасун з Купчиком, Досі все йшло точно за планом. З Києва до Херсона дісталися разом з човном на баржі — виручив давній приятель Панька Федоровича, капітан самохідки. У Херсоні на товкучці аргонавти остаточно завершили екіпіровку. Придбали два матроські тільники. Галасун обміняв капелюха на поношений моряцький кашкет з вилинялим чорним околишем і надраєним до блиску мідним крабом. Він перейшов також з сигарет «Шипка» на люльку, запасся тютюном «Моряк» (62 коп. пачка). Було придбано також цейсівський бінокль зразка 1908 року, правий окуляр якого наближував предмети, а лівий — віддаляв.

У понизов’ї, в дніпровських плавнях люду влітку вештається чимало — ніхто на них не звернув уваги. Лиман ось-ось кінчиться. Тільки б на виході в море не злапали…

Під ранок Купчик змінив зава біля стернового колеса. Галасун приліг у будці на матрац, набитий духмяною луговою травою. Не спалося, не дрімалося. Крутився, перевертався з боку на бік, позирав у віконця. Та, зрештою, чутка дрімота таки скувала стомлене тіло. І саме цієї миті у дверцятах кабіни показалася розпатлана голова Купчика.

— Товаришу зав! Товаришу зав! — перелякано зашипів. — Чуєте? Кит! У нас, у кільватері, кит!

Галасун не міг нічого втямити.

— Що?.. Хіба ми вже в Атлантиці?

— Та ні. За моїми підрахунками, вийшли в море. Кит, кажу… Коли б не перевернув.

Панько Федорович з переляку підскочив, стукнувся тім’ям об низьку стелю, чортихнувся і рачки виліз із кабіни.

Світало. Величезна морська істота кружляла навколо човна. То обжене, то відстане. То підпірне під човен і довго не показується. У Галасуна серце зайшлося, а потім застукало втричі швидше, ніж мотор Л-6. Купчик метелявся з борту на борт, потім виліз на будку і почав відв’язувати рятівні круги.

— На місце! До штурвалу! — гарикнув Галасун. — Тримайся курсу, кажу тобі! — Купчик, не зводячи очей з морського чудовиська, покинув будку, присів на лавочці біля стернового колеса. — Ану, подай мені двостволку, — вже спокійніше мовив капітан. — Не вб’ю, так хоч натурально, налякаю, віджену.

— Ви що — здуріли, товаришу зав? — перелякано змахнув вільною рукою Купчик. — Тільки оце зараз бабахкати! Ще почують… Та й воно як розізлиться, як метельне хвостом.

Чудовисько тим часом наблизилося впритул до правого борту, де сидів Купчик, висунуло довге рило з води і примостило його просто на очеретяній в’язці. Купчик заплющив очі і закляк — ні живий ні мертвий. А Галасун побачив, як чудовисько роззявило величезну пащу, всіяну двома рядами довгих гострих зубів, і приязно усміхнулося.

— Свят-свят! — видихнув довго стримуване повітря Панько Федорович і вперше в житті перехрестився. — Згинь, морська мара, згинь, нечиста сило!

Чудовисько заплямкотіло щелепами і запищало верескливим качиним голосом. Спочатку Галасун нічого не міг збагнути, але згодом, прислухавшись, зрозумів, що чудовисько швидко-швидко промовляє щось до нього, строчить слова, як швейна машина стьожку, без жодної паузи. Він напружив слух, як тільки міг, і вловив:

— Аяяйаяйайайінесоромноотомолитисяащежічленпрофспілкимабуть…

Галасун як стояв, так і звалився на дно човна поряд з мотором. Купчик учепився намертво в стернове колесо, застромивши голову між коліна. Чудовисько наполовину висунулося з води, заглянуло в човен і здивовано закліпало по-дитячому наївними очима:

— Тюнаваспришелепуватіяжнерибінспектор!

Аргонавти не подавали жодних ознак життя. Чудовисько відпустило очеретяну в’язку, в котру впиралося двома плавцями, покрутилося біля човна, а потім, набравши повну пащу води, знову видряпалося на в’язку. Заглянула в човен — і прись-прись водою на обох… Перший отямився Галасун.

— А-а-а! — заволав він, глянувши на чудовисько, а те, намагаючись говорити роздільніше, заспокійливо проказало:

— Та — вгамуйтесь — нарешті — я — ж — кажу — що — не — рибінспектор.

— А хто ж ти? — клацаючи зубами, перепитав Галасун.

Його щелепи ходили ходором, гемби трусилися, як у паралітика.

— Кацо — мене — зовуть — Кацо…

Кацо поцікавився, як ловиться рибка. Галасун роз’яснив, що вони й не збиралися її ловити. Та чим же зайняті, куди пливуть, допитувався Кацо. Тут Панько Федорович, оговтавшись трохи, запитав, чи може чудовисько пред’явити якесь посвідчення чи принаймні сказати, які органи чи установу воно представляє. Кацо зайшовся, тоненьким-тоненьким смішком і вже хотів було покинути аргонавтів, та Галасун, здогадавшись, що перед ним особа явно не офіційна, признався: