Володимир Владко - Три чарівних винаходи

І з цими словами загадковий гість зняв трансформатор і сховав його в кишеню. Петро сумно стежив за його швидкими рухами.

— Захар, я бачу, дуже хоче спробувати прозоритову шапочку, — вів далі незнайомець. — Ходімо знов у двір; до речі, випробуємо і антитертиновий велосипед. Пішли!

Біля лави у дворі, як і слід було чекати, ніхто з друзів не міг помітити й сліду велосипеда: адже він був невидимий під прозоритовою шапочкою.

— Раз-два-три, — весело промовив незнайомець, роблячи спритний рух рукою. І велосипед одразу з’явився, виблискуючи нікельованими частинами.

— Ось шапочка. Надівайте її, Захаре. А ми подивимося, що з того вийде, — розпорядився гість.

Захар тремтячими руками підніс дивну шапочку до голови, надів — і хлопця не стало! Тарас глянув на Петра, Петро — на Тараса. Потім обидва втупили очі в те місце, де кілька секунд тому стояв їх приятель.

— Захаре! — несміливо покликав Тарас. — Де ти?

— А я тут, — пролунала відповідь з чистого повітря. Це був голос Захара. — Правда, не бачите мене? А я вас дуже добре бачу. І зараз доведу це.

В наступну мить Тарас відчув, як чиїсь цупкі пальці схопили його за ніс. А Петра хтось потягнув за чуба. Обидва відсахнулися: та й справді, це було неймовірно! З порожнечі перед ними пролунав веселий сміх Захара:

— Та це ж я! Не бійтеся! Дивіться, знімаю шапочку!

Справді, Захар знову був перед ними — такий самий, як і перед цим. У руці він тримав прозоритову шапочку, зняту з голови.

— Ну, й чудовий винахід, цей прозорит, — говорив Захар, — просто чудовий… Заждіть, а навіщо ви забираєте в мене цю шапочку?

— Нічого не поробиш, Захаре, — відповів незнайомий. — Адже мені доручено тільки показати вам усе це. Ми мусимо у себе в лабораторії далі випробовувати ці речовини. Тарасе, тепер ваша черга. Чи не хочете спробувати антитертиновий велосипед? Прошу!

Тараса не треба було умовляти. Він узявся за руль велосипеда, швидко стрибнув на сідло, натиснув на педалі…

— Ой! — вигукнув він вражено, бо велосипед рвонувся вперед, наче хтось жбурнув його. З блискавичною швидкістю Тарас пролетів до кінця двору, ледве встиг повернути вбік і так само швидко промчав назад. Знову повернув. Обличчя його було розгублене. На педалі він, певна річ, уже не натискав, бо велосипед і без того летів уперед, немов гоночний автомобіль.

— Гальмуй, Тарасику! Гальмуй! — вигукнув Захар.

Тарас натиснув на гальмо. Велосипед м’яко стишив хід і легко спинився. Тарас зіскочив з нього, відсапуючись.

— Ну, знаєте, — сказав він незнайомому, — до цього антитертину треба звикнути. Добре, що я не розгубився, а то можна було й розбитися… Але, мушу сказати, чудова річ! Надзвичайний винахід! Що то значить — немає тертя! Раз натиснув на педалі — і можеш їхати собі, скільки заманеться!..

— Так, — погодився незнайомець, — наша лабораторія “ЗТП” працює непогано. Радий, що вам сподобалися наші винаходи.

— Але ви так і не сказали нам, що означає ця назва — “ЗТП”, — повторив своє запитання Захар.

— Ну, це можна розшифрувати по-різному, — відповів таємничий гість. — Наприклад… наприклад, на честь моїх нових знайомих: “Захар — Тарас — Петро”. Як вам це подобається?

— Жартуєте, — похмуро озвався Захар.

— Тоді інакше. Що ви скажете про такий варіант: “За — Точне — Пізнання”? Або “Запитуй — Тоді — Подумаємо”? Чи “Знай — Твори — Пробуй”?.. Можете й ще придумати, ми не заперечуємо… Проте мені вже час. Тепер ви, мабуть, зовсім не здивуєтесь, коли я зроблю отак…

Незнайомий легким, непомітним рухом надів на голову прозоритову шапочку і немов розтанув у повітрі, з якого до друзів ще долинув його веселий голос:

— Подумайте, подумайте і над назвою “ЗТП”, і над усім іншим, що тут відбулося!

Потім троє друзів побачили, як хитнувся, а далі став рівно антитертиновий велосипед, як раптом крутнулася педаль — і велосипед сам собою рвучко рушив уперед, до розчинених воріт. Він без найменшої затримки проскочив у ворота і зник за ними. Уже здаля до друзів долинули останні слова незнайомого:

— Подумайте, подумайте! Можливо, ми ще зустрінемося з вами!..

Ви прочитали жартівливе науково-фантастичне оповідання “Три чарівних винаходи”, написане письменником В. Владком спеціально для першого номера нашого журналу. Чи все правильно викладено і описано в цьому оповіданні? Чи немає в ньому якихось подій, що не могли відбутися ні в якому разі?