Тіна Гальянова - Ходіння Туди і Назад

Після цієї розмови моє перебування в Нічгороді стало бодай трошечки, але таки усвідомленим. Звісно, я мала ще безліч запитань, та Оксентій вирішив, що для початку досить. Подальше моє перебування тут мусить стати більш емпіричним, і знання я маю здобувати вже на власному досвіді.

А тут таки казково!

Змирившись, що відтепер це моя домівка і таки маю пустити тут коріння, я збагнула, що на звичайний дім, який ми можемо мати в Реальності, це геть не схоже. Адже нащо нам дім? Щоб мати де відпочити, поїсти, поспати. А тут, як з’ясувалося, усе це не потрібно, тому й дім мій мав бути зовсім іншим.

Сон, їжа, гроші − усього цього в Країні не існувало. Крім того, тут я не була заручником свого тіла, тому не втомлювалася, а весь час щось робила. І що більше я працювала, то дужче мене це затягувало. Крім того, хотілося краще пізнавати це дивовижне й чарівне місце.

Часом навіть приємне заняття набридає і втрачає свої принади, тому для відпочинку нічгородців було розроблено унікальні способи релаксації. Ось я, наприклад, часто гуляла засніженими горами, лісами. Це так приємно. Під ногами рипить сніг, з рота йде пара, навколо все виблискує… Каміла зазвичай засмагала десь на морському узбережжі. Хто що любить. А от Метр, певно, узагалі не відпочивав, бо я ніколи не бачила його без роботи: щось читає, розв’язує якісь питання, супроводжує когось у Реальність.

Я часто подорожувала Країною. Кілька разів довелося побувати в Місяцеграді. Він дуже схожий на Нічгород: книжки, таємнича напівтемрява, люди, що читають. Потрапити туди можна через дзеркало, але є й інший спосіб. До нього я вдавалася частіше: коли до нас приходив хтось із Читачів, то я просто напрошувалася піти з ним, і мені ніхто не відмовляв. Дзеркалом подорожувати трохи страшно, та й Метр боявся відпускати мене саму, зважаючи на мій хист. Він вважав, що я можу заблукати і, боронь Боже, втрапити не туди.

Були тут й інші міста, у які я, на жаль, так і не змогла завітати. Усі вони створені силою таланту своїх мешканців, тому такі химерні. Для одних це середньовічні замки, для інших − модернові летючі колонії. Для кожного мешканця Країна різна, особлива, своя. Повертаючись зі своїх снігових подорожей, я бачила здаля Нічгород як прекрасний готичний замок на верхів’ї гори, оповитий напівімлою, освітлений повним місяцем і огорнутий лісовими непроглядними нетрями. Для Оксентія це маленька затишна глиняна хатинка з півнем на комині, з криницею-журавлем на подвір’ї. Він часто розповідав про це, і мені самій навіть захотілося побачити дідусів Нічгород. Одним словом, тут так добре, що неможливо передати своїх відчуттів.

Я дуже багато читала. Навіть певний час була переконана, що я таки Читач, а не Письменник. Та вислухавши мої сумніви щодо власного призначення, Оксентій відповів, що так і має бути. Щоб почати творити самому, треба спочатку почитати інших, повчитися. А часу вчитися мені не бракує.

Як я обирала книжки? Навмання. Блукала між полицями, роздивлялася корінці, тиснення, кольори… А потім виникало просто непереборне бажання взяти якусь із книжок, і тоді я простягала руку й брала. Звісно, я не вірю у випадковість, бо ще жоден прочитаний твір не був якимось недоречним чи малозначущим. Хоча, може, у Нічгороді таких узагалі не було? Іноді обирати книжки мені допомагав Матвій. Він у цьому справжній ас. А ще ми з ним дуже багато розмовляли про літературу. Якось хлопець зізнався, що до того, як я прийшла в Країну, він не читав жодного мого твору, та коли прочитав, то був вражений. І сказав, що чекає, коли я вже напишу щось безпосередньо в Нічгороді.

Я знала, що це і є моє головне завдання, що тут я саме для того, щоб писати. Крім того, усі ці розмови про мою незвичайність, про якусь особливу місію, що були в усіх на вустах, ніби накладали на мене якісь додаткові обов’язки. Я просто не могла їх підвести. Але мені чомусь не писалося. Я встигла знайти в Нічгороді ще дуже багато своїх книжок, що їх, як з’ясувалося, писала ще в Реальності. І це дало мені змогу збагнути, що я таки досить продуктивна. Хто б міг подумати, що я так багато мислила, що так багато моїх думок варті товстих книжок − вивірених, цільних.

Але це ж не дивно. Щовечора, лягаючи спати, я безперестанку мріяла, і мрії ці не були банальні, як-от, наприклад, що завтра піду на дискотеку й мене запросить до танцю гарний хлопець чи що піду на базар і куплю собі таку сукню, якої ні в кого немає, і мені заздритимуть всі однокласниці. Мріяла про дивовижні країни, неймовірні пригоди, романтичні події. Уявляла себе то принцесою якогось фантастичного королівства, яке я сама вигадала (продумувала все до найдрібніших деталей: закони, традиції, релігійні норми тощо), то безстрашним воїном, то іншопланетянкою, що прагне допомогти землянам урятувати їхню планету від самознищення.