Олександр Шевченко - Глибинка

Машиніст щось нерозбірливо пробубонів у радіо. Одночасно поїзд почав уповільнювати свій хід і через кілька хвилин зупинився коло якоїсь відлюдної станції, біла споруда якої була огорожена стіною кипарисового живоплоту. Пасажири заворушилися і низкою потягнулися у тамбур, затиснувши в зубах цигарки, а динамік, кашлянувши, додав, що стоянка поїзду триватиме десять хвилин. Стефан зітхнув і відкинувся на спинку сидіння. Ну от, знову безглузде очікування…

Грюкнувши дверима, до вагону увійшли троє хлопців і сіли на порожнє місце в кутку. З вигляду схожі на місцевих, з короткими стрижками і червоними плямами на щоках — ознакою бичачого здоров’я. Помітивши, що вони дивляться на нього, він притулився до стіни і стулив повіки, переключивши свої думки на те, що він буде робити, коли (якщо) дістанеться до Маренівки.

Справді, які ж мають бути його дії? Спершу, скоріше за все, він завітає до дідової хати. Потрібно побачити Семена й розпитати його про все — звісно, якщо з ним нічого не сталося. Андрійко міг прийти туди ще раз, адже тепер для нього не потрібне запрошення. Добре, якщо Семен зможе захистити себе у цьому випадку. А якщо ні? Тоді справи набагато гірші. Це може поширитися як епідемія, і навряд чи якась сила зможе її зупинити…

Над вухом пролунало:

— Чоловіче, сигарети не буде?

Він розплющив очі. Ті троє хлопців тепер сиділи поруч з ним, схрестивши руки на грудях, на їх обличчях не відбивалося ніяких емоцій. Намацавши пачку в кишені сорочки, Стефан протягнув її тому, що сидів праворуч від нього.

— Бери, якщо треба. Шматка смерті не шкода.

Хлопчина, не дивлячись, витягнув з неї три сигарети.

Перезирнувшись зі своїми супутниками, промовив:

— Слухай, може підкинеш грошенят? Розумієш, на білета не вистачає…

О, це вже інша розмова. Стефан озирнувся на решту пасажирів, але ті нічого не помітили. Звичайно, нікому ніякого діла. Посміхнувшись, він простягнув ноги під сидіння і похитав головою:

— Нічого не вийде, хлопці. Працювати треба, ось що я вам скажу.

— То може вийдемо побалакаємо? — насунувся поближче той. Стефан майже відчув, як стискаються їхні кулаки.

— Розмову завершено, козаки. Немає в мене грошей.

— Ти, я бачу, не зрозумів, — впівголоса процідив інший молодик. — Пішли з нами, інакше тебе винесуть.

Терпець Стефана увірвався. Він з усіх сил намагався стриматися, але ці троє недоумків, схоже, шукають неприємностей. Він відчув, як завирувало щось всередині, і навіть злякався. Невимовна злість застелила очі, а відчайдушна впевненість в собі знищила страх. Плювати на те, що їх більше і вони міцніші — ось зараз він скрутить їх у баранячий ріг.

Підвівшись на ноги, Стефан зловісно вимовив:

— Це ви, придурки, нічого не розумієте. Даю вам останню можливість забратися звідси.

Всі троє схопилися, як підстрелені. Один з мордоворотів схопив його за барки і потягнув до виходу, не звертаючи уваги на людей навколо. З його горлянки вилетіло:

— Ах ти ж, паскудо! Я тебе зараз навчу, як з людьми розмовляти…

Він зупинився з розкритим ротом, коли Стефанова рука стиснула йому зап’ясток. Через мить його обличчя побіліло, як смерть, тільки плями на вилицях запалали вогнем. Виразно тріснула кістка, і в наступну секунду Стефан з усієї сили штурхонув його в тамбур. Той налетів на залізні двері й заволав, як різаний, а він вже розвертався, щоб попіклуватися про двох його партнерів. На обличчі заграла посмішка, а ця неймовірна сила, що прокинулася в ньому, настійливо рвалася назовні. Що ж, підходьте, наволоч, потанцюємо.

Молодики, здається, розгубилися, проте відступати не збиралися. Стефан спокійно прийняв удар наступного з них — того здоровила, що просив цигарку — і відхилився на сантиметр, щоб кулак пройшов повз його щоку, а потім кількома потужними ударами в живіт зігнув його навпіл. Коли почервоніле обличчя хлопця опинилося на рівні його живота, він із задоволенням зацідив йому в щелепу і голосно зітхнув, коли той розтягнувся на підлозі.

— Здається, твоя мама зробила велику помилку, коли народила тебе, — сказав він.

У вагоні почалася паніка. Всі раптом кинулися до протилежного кінця салону, штовхаючи один одного; заплакали діти, заверещала якась жінка, і хтось вигукнув, щоб викликали міліцію. Виведений з ладу перший нападник продовжував волати з тамбуру про свою зламану руку, але все це його не цікавило. Стефан зосередив всю свою увагу на останньому з підлітків. І коли той, обміркувавши своє становище, кинувся бігти в інший бік, простягнув руку і ухопив його за комір.