Михайло Нечитайло - Дріт

– Та я… та я… – ревів старший Пулюй і, не знаходячись на слові, вергав звичне. – Виродок! Ганьба сім’ї!

– Стійте, тату, – з глибин душі наповзала на Славка підозра. – Про якого це ти персня торочиш, Ігоре?

– Дідового, – байдуже відповів той. – Якого в тебе з хати затирив.

– Ти?! – не повірив Славко.

– А ти що думав, домовик похазяйнував, – іронічно мовив Ігор.

Славко не відповів нічого. Він мовчки вийшов з будинку, витягнув зі сховку під парканом скручений дріт і побрів з ним кудись лісом.

Ішов до Євтихії.

– Сука, – шепотів. – Що ж ти наворожила, сука?!

Ніби привид, прошелестів Євтихіїним подвір’ям.

– Куди без черги? – запротестував хтось.

– Черга скінчилася, – буркнув Славко й ступив до передпокою.

– Матінка не приймають, – стала в дверях молодиця-розпорядниця.

– А я не на прийом, – грубо відштовхнув молодицю парубок.

Євтихія, як завше, втомлено мліла між своїх свічок.

– Ну й що це? – кинув Славко дріт на стіл.

– Дріт, – відповіла Євтихія.

– Та ні, зашморг, – заперечив Славко.

– Чий? – забігали матінчині очиці.

– Ваш, – спокійно відповів Славко.

– Себто? – не зрозуміла.

– Пам’ятаєте, вкраденого персня на мою дівчину повісили? – розтлумачував Славко. – Про дріт оцей торочили, про чари, замкнутий круг, зашморг.

– Ну… – боязко погодилася Євтихія.

– Так от, чари тут ні до чого, – грюкнув Славко кулаком по столу. – Бо персня вкрав мій брат.

– От і слава Богу, що знайшовся злодій, – нервово хіхікнула ворожка.

– Нащо мені злодій, нащо перстень, як на цьому дроті повісилася моя доля?! – шаленів Славко.

– Доля не вішається, – муркнула Євтихія, – вона, буває, випадає з поля зору, аби по часі знову з’явитися на очі.

– Дівчина моя повісилася, яку ви нащось у злодійки записали, – розтлумачив Славко.

– Дівчина?! – закашлялася ворожка. – А я ж просила тебе, хлопче, не шукай скорботи.

– При чім тут моя скорбота до вашої брехні? – аж отетерів Славко. – Не було б брехні, не було б і скорботи. Ви – вбивця, матінко Євтихїя. Ви – злочинець, пожирач невинних душ, костолом людських доль. Ви найняли якогось напівзотлілого песиголовця, аби вивідав у мене все й вам доніс, а потім з його слів зварганили образ розкрадача перснів з невинної моєї Танюшки. Бо вимислили себе пророком, хоча насправді біля нього навіть не стояли на своїм віку. Ви хоч самі собі зізнавалися колись, що ніякий ви не пророк, а проста брехуха-заробітчанка? Я вимагаю відповіді – собі зізнавалися?

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.